Виборчі системи VS економічне зростання: чи допомагає демократія ставати державам багатшими Державне управління

Проблемі взаємозв’язку виборчих систем та економічного зростання присвячено чимало наукових досліджень, як базуються на багатому емпіричному матеріалі різних країн у різні періоди часу. Під виборчою системою зазвичай розуміють спосіб, у який громадяни обирають владу. Вона може відрізнятися в різних країнах у різні часи за багатьма параметрами. Ключовий параметр – «франшиза», тобто коло виборців, які мають право голосу – основний предмет нашого аналізу. Франшиза може мінятися від нуля, що означає відсутність демократії (авторитарний чи тоталітарний політичний режим), до майже 100% за загального виборчого права. Виборча система може містити виняток за рахунок вікового цензу, цензу осілості, дієздатності тощо.

Економічне зростання своєю чергою є складним феноменом, не вивченим до кінця. Труднощі пов’язані з тим, що воно залежить від багатьох взаємопов’язаних чинників. Проблемним є також причиново-наслідковий зв’язок між зростанням економіки та встановленням і розширенням демократії. Між обома явищами існує незаперечна кореляція, але емпіричні дослідження не дають змоги сформулювати однозначну відповідь на питання причиновості. Кореляція може пояснюватися трьома варіантами причиново-наслідкового зв’язку або їх комбінаціями:

1. Демократизація є наслідком зростання економіки (до того ж вона може і прискорювати зростання, і сповільнювати).

2. Зростання економіки є наслідком демократизації.

3. Обидва явища є наслідками інших фундаментальних чинників (серед них може бути суспільна модернізація, культура, релігія тощо).

Щодо третього варіанту, науковцям бракує емпіричних доказів, бо важко виміряти зміни чи відмінності у фундаментальних чинниках. Тому у зв’язку з відсутністю надійних емпіричних доказів ми не розглядали цей варіант, хоча в реальності він доволі ймовірний. Далі ми розглянемо перші дві гіпотези докладніше.

Демократизація є наслідком зростання економіки

Існує чимало досліджень, які намагалися підтвердити цю гіпотезу. Зокрема Ліпсет [1] теоретично обґрунтував зв’язок між рівнем розвитку країни і ймовірністю її переходу до демократії та на основі емпіричних даних підтвердив існування кореляції між демократією та економічним розвитком. Щоб демократія діяла і була життєздатна, вона має забезпечити певний рівень легітимності у громадян. А така легітимність досягається економічним розвитком.

Бойкс і Стоукс на основі статистичних досліджень підтвердили позитивний взаємозв’язок між ВВП і демократією та підтримали ідею про збіг певних умов для встановлення демократії. Мірою розвитку країн доходи розподіляють більш справедливо. З часом багаті розглядають демократичну податкову систему як менш витратну для них: країна багатіє і вони з більшою охотою сприяють демократизації.

Аджемоглу і Робінсон [2] дійшли висновку, що зростання фізичного капіталу у власності правлячої еліти робить її багатства вразливішими до бунтів і змушує погодитися на наділення решти населення дедалі більшою формальною владою. На їхню думку, більшість населення (якщо воно здатне згуртуватися) завжди сильніша за еліту і, знаючи це, час від часу використовує свою силу для перерозподілу. На підтвердження цього Джастман і Градштейн доводять, що процес демократизації та розширення виборчих прав був наслідком промислової революції та прискореного економічного зростання. Ці фактори стали стимулом для розширення виборчих прав і реформування законодавства [3].

Пшеворський і співатори [4] стверджують, що демократія стійкіша у багатших країнах. Водночас вони не знайшли залежності між добробутом і ймовірністю переходу до демократії. Пізніше Епстайн, Бейтс та інші автори в статті «Демократичні переходи» [5] спростували другу частину цього твердження, тобто підтвердили так звану модернізаційну гіпотезу про те, що підвищення добробуту сприяє демократизації. Боллен і Джекман [6] , Брунк і співавтори [7] , Буркгарт і Льюїс-Бек [8] та інші також показали, що економічний розвиток є важливим чинником демократії.

Отже, гіпотезу про те, що демократія і, зокрема, поширення виборчого права є наслідком економічного зростання, можна вважати підтвердженою.

Зростання економіки є наслідком демократизації

Набагато складнішим виявилося наступне запитання: встановлення демократії і подальше розширення франшизи сприяє подальшому економічному зростанню чи гальмує його, а може взагалі не впливає на економічний розвиток? Існують теорії та емпіричні докази на користь кожного з варіантів відповіді.

Зокрема механізм такого впливу розкривають Аджемоглу, Джонсон і Робінсон [9]. Вони доводять, що економічні інститути є чинником колективного вибору суспільства, за яким стоять економічні передумови. Проте різні соціальні групи віддають перевагу різним економічним інститутам, бо ці інститути призводять до різного розподілу ресурсів. Тобто виникає конфлікт між соціальними групами щодо вибору економічного інституту. Вирішення такого конфлікту перебуває у політичній площині і залежить від політичної сили тієї чи іншої групи. Таким чином, розширення права голосу призводить до зміни балансу політичних сил, що виражається у зміні економічних інститутів та своєю чергою створює кращі чи гірші умови для зростання економіки залежно від того, які інститути зрештою перемагають.

Основна гіпотеза, яку використовували для пояснення згубності демократії, – нездатність великих груп населення приймати виважені, економічно обґрунтовані рішення. На додаток до цього тимчасовий мандат правителів у демократичній системі спонукає їх до популізму, з одного боку, і хижацького використання «екстрактивних інститутів» держави [10] – з іншого. У результаті, відповідно до цієї теорії, демократія погіршує якість врядування порівняно з монархічним режимом, за якого авторитарний правитель має сильний стимул будувати успішну країну, щоб передати її у спадок своїм нащадкам. Зокрема, за цією теорією, один зі складників нерозумної та недалекоглядної політики за демократичного правління – перерозподіл від багатих до бідних, який пригнічує економічне зростання через два механізми: (а) порушення макроекономічної стабільності внаслідок зростання споживання за недостатньої еластичності пропозиції (результатом чого є інфляція) і (б) зменшення інвестицій – адже багаті, від яких ресурси забирають, мають більшу схильність до заощаджень, аніж бідні, до того ж охочіше їх інвестують у виробничі активи.

Особливо вразлива до цих вад незріла демократія. Як зазначають Пшеворський і співавтори, в результаті швидкої демократизації громадяни, переважна більшість яких не цікавиться політикою і не розбирається в політичних програмах, отримують право голосу. За слабкої правової системи це створює підґрунтя для торгівлі голосами й розквіту політичної корупції, до того ж суб’єктами корупційних оборудок стають не тільки чиновники, а й велика частина населення. Як наслідок, розквітає корупція, зниження якості інститутів пригнічує економічне зростання.

Підтверджуючи цю гіпотезу, Яновський і співавтори [11] розглядають загальне виборче право як інструмент корумпування виборця. Автори виходять з того, що право вибору має певну цінність для виборця, але його цінність підривається принципом «нам від вас нічого не треба – головне, дайте нам спокій». По-перше, виборець, який не надто високо цінує своє право вибору, може відмовитися від нього в принципі, оскільки, наприклад, він оцінює це право нижче, аніж витрати часу від своєї участі у виборах. Або він може продати свій голос тому чи іншому політику. Таким чином виборці, які не цінують своє право вибору, відкривають дорогу популізму та політичній корупції. Це триває доти, доки громадяни не навчаться на власних помилках, а політичний клас не усвідомить свою відповідальність. Велике значення має становлення верховенства права та формування довічних (perpetual) організацій у політиці – політичних партій та інших груп, які засновані на ідеологічних засадах, здатні контролювати лідерів і за своєю інституційною структурою здатні пережити своїх засновників. Проте серед сучасних розвинених країн, які стали багатими завдяки продуктивним економікам (на противагу експлуатації природних ресурсів), жодна не є абсолютною монархією і навіть там, де монархи формально залишилися, вони мають вкрай обмежену владу. Що більше, швидке економічне зростання почалося в них тільки після повалення абсолютистських режимів і встановлення демократій.

Норт, Вейнгаст та Волліс у своїй фундаментальній книжці «Насильство та соціальні порядки» наводять дві ключові причини, чому демократія краща за авторитаризм. Наслідком авторитаризму є монополізація, персоніфікація стосунків і слабкість прав власності. Ці фактори придушують розвиток ринків, отже, перешкоджають економічному зростанню, особливо розвитку інновацій. По-друге, хоча швидке зростання можливе за «обмеженого доступу» – завдяки кращій мобілізації ресурсів за «доганяючого» зростання на основі індустріалізації із запозиченням технологій, проте воно з великою ймовірністю переривається періодами збурень, які часто відкидають такі країни на десятки років назад в їхньому економічному розвитку. Натомість зрілі демократії розвиваються хоча й повільніше, але стало.

Демократія на певних етапах розвитку суспільства може і гальмувати, і прискорювати економічний розвиток. Такі фактори, як збільшення розмірів уряду (переважно за рахунок соціальних видатків), зменшення інвестицій в основний капітал, збільшення бюджетного дефіциту, що можуть бути характерними для демократичного режиму, сповільнюють економічне зростання. Водночас позитивні ефекти стосуються збільшення інвестицій у людський капітал, прискорення технічного прогресу та соціальної стабільності. Баланс між цими ефектами різний у різних країнах і в різні часи – він може залежати від попередньої історії, культури, демографії, етапу розвитку тощо.

Можна також стверджувати, що середньостроковий (на періоді від кількох років до 20–30) ефект раптової демократизації може бути негативним, оскільки в результаті народжується «незріла» демократія, яка веде до посиленого перерозподілу, що сповільнює зростання економіки. Проте на довгостроковому інтервалі (50 років і більше) даються взнаки соціальна стабільність, сприятливіші умови для технологічного оновлення та розвитку людського капіталу. Окрім цього, за цей час інститути демократії здебільшого позбавляються «дитячих хвороб». Тому в довгостроковому періоді демократія позитивно впливає на економічне зростання.

ПРИМІТКИ

1. Lipset, Seymour Martin. 1959. Some Social Requisites of Democracy: Economic Development and Political Legitimacy. American Political Science Review. 53 (March): 69-105.

2. Robinson, James A., and Daron Acemoglu. 2006. Economic Origins of Dictatorship and Democracy. Cambridge, UK: Cambridge University Press.

3. The Industrial Revolution, Political Transition, and the Subsequent Decline in Inequality in 19th-Century Britain, Moshe Justman and Mark Gradstein, Explorations in Economic History, 1999, vol. 36, issue 2, 109-127.

4. Przeworski, Adam, Michael E. Alvarez, Jose Cheibub and Fernando Limongi. 2000. Democracy and Development . New York: Cambridge University Press.

5. David L. Epstein, Robert Bates, Jack Goldstone, Ida Kristensen and Sharyn O'Halloran. Democratic Transitions - American Journal of Political Science Vol. 50, No. 3 (Jul., 2006), pp. 551-569.

6. Political Democracy and the Size Distribution of Income, Kenneth A. Bollen and Robert W. Jackman, American Sociological Review, Vol. 50, No. 4 (Aug., 1985), pp. 438-457.

7. Brunk G. G., Caldeira G. A., Lewis-Beck M. S. 1987. Capitalism, Socialism, and Democracy: an Empirical Inquiry. European Journal of Political Research 15(4): 459–470.

8. Burkhart, Ross E. and Michael S. Lewis-Beck. 1994. “Comparative Democracy: The Economic Development Thesis.” The American Political Science Review 88 (4): 903-910.

9. Robinson, James A., Daron Acemoglu, and Simon Johnson. 2005. “Institutions as a Fundamental Cause of Long-Run Growth.” Handbook of Economic Growth 1A: 386-472.

10. Аджемоглу Д., Робінсон Д. Чому нації занепадають? Походження влади, багатства та бідності. 2-е вид., випр. / Пер. з англ. і наук. ред. О. Дем’янчук. ‒ К.: Наш формат, 2017.

11. Konstantin Yanovskiy & Sergey Zhavoronkov & Ilia Zatcovetsky & Vladimir Lisin & Dmitry Cherny & Sergey Shulgin, 2015. "Institutional Constraints on Modern Economic Growth," Working Papers 0112, Gaidar Institute for Economic Policy, revised 2015.