Пенсійна історія: як жили та живуть пенсіонери Світу Історія

Інститути для підтримки літніх людей з'явились достатньо давно. Вони були поодинокі, передбачали епізодичну підтримку для незначної частини населення та існували за рахунок благочинності: безкоштовні обіди в древньому Римі, організація поселень для самотніх літніх людей (Кесарія, 370 рік), притулків для людей похилого віку (Рим, VI століття). Інші інститути були створені лише для обраних: легендарні військові пенсії від Юлія Цезаря, пенсії за особливі заслуги (чемпіонам Олімпійських ігор), пенсії для обраних від монархів, заможних приватних осіб. Вже після індустріальної революції країни запровадили схеми соціального страхування для покриття ризиків, пов'язаних із старістю для робітників в окремих галузях.

Точкою відліку сучасної організованої пенсійної системи прийнято брати кінець ХІХ століття. Пенсійні системи відповідали тамтешнім викликам і розвивалися за двома напрямами: солідарна система та підтримка пенсіонерів на основі перевірки майнового стану. Поштовх для бурхливого розвитку солідарної систему дав Отто Бісмарк, запровадивши її в Німеччині в 1889 році. Тоді, аргументами запровадження була універсальність, самозабезпеченість, відсутність де-стимулів до праці та накопичення заощаджень. В 1891 році Данія почала хвилю запровадження підтримки пенсіонерів на основі перевірки майнового стану. Перевагами цієї системи вважався невеликий обсяг та більшу ефективність в боротьбі з бідністю.

На початку минулого століття всі державні пенсійні програми незалежно від типу були помірними, забезпечуючи 15-20% середньої зарплати. Крім того, в той час робітники після виходу на пенсію жили лише декілька років. Ці помірні пенсійні виплати, що надавалися на основі перевірки доходів, в країнах Британської Співдружності націй та Скандинавських країнах відображали істинні цілі державних схем – надавати ледве достатні кошти для того, щоб знизити рівень бідності.

Після війни населення зростало, історично високими були й рівні росту реальної зарплати. Тому в 60-ті роки охоплення всіх пенсійний систем було збільшено, а виплати стали більш щедрими через те, що до системи була додана ланка, залежна від зарплат, на додаток до пенсій, що сплачувались за результатами перевірки доходів або у фіксованому розмірі. Це стосувалося багатьох країн: США, Канада, Швейцарія, Нідерланди, Швеція. Пенсійні програми значно знизили бідність в 60-70 рр. Ентузіазм щодо пенсійних програм швидко почав розповсюджуватися і на країни, що розвиваються.

Проте і в наші часи є країни, де значна доля населення не отримує пенсій. Рівні охоплення в країнах Південної Азії є найнижчими в Світі. Фрагментована пенсійна система Індії дає надію на отримання пенсії для 12% населення. Ще близько 15-20% населення пенсійного віку можуть розраховувати на підтримку через програми захисту малозабезпечених. Неоднорідним є пенсійне забезпечення в країнах Східної Азії та тихоокеанського регіону. Тут найнижчі рівні охоплення - в Індонезії (30%). Лише нещодавно пенсії почали запроваджувати для сільського населення Китаю. В країнах Африки в середньому пенсійним забезпеченням охоплено менше 1/5 населення. Інші мають розраховувати лише на власні ресурси та неформальну підтримку в похилому віці. Низьким є охоплення і в деяких країнах Латинської Америки – Болівія, Ель Сальвадор, Перу (10-15% працездатних). Навіть в Європі є пенсійна система Албанії з рівнем охоплення 32%.

В більшості розвинених країн пенсія … не така вже й велика. Більше того, в розвинених країнах, таких як США, Великобританія, Канада, Ірландія, держава забезпечує недостатньо великий рівень заміщення трудового доходу. Тут, високий рівень заміщення пенсією трудових доходів лише для людей з невеликою заробітною платою. У людини із середнім або трохи вище середнього рівнем доходів, якщо вона орієнтуватиметься лише на державну підтримку, при виході на пенсію буде шок. «Середнячки» можуть розраховувати на пенсію в 20-40% від своєї зарплати.

Що в наш час роблять ті, хто не охоплений системою пенсійного страхування? Пенсіонери виживають в залежності від можливостей та обставин. В аграрних країнах - розраховують переважно на власні ресурси та неформальну підтримку в похилому віці. Базовим механізмом підтримки людей літнього віку була і залишається родина. Діти, як правило, дбають про своїх батьків. Ну і крім цього всього, надія на самого себе – працювати доки можеш. Іншим старим інструментом, яким активно користуються і нині, є заощадження. Це дуже помітно на прикладі розвинених країн. Там, де рівень державної пенсії невеликий, компенсація йде за рахунок добровільного пенсійного страхування.

Наталя Лещенко