Ні для кого не є секретом проблеми пенсійної системи України. Солідарна система України самотужки не може «витягнути» всіх пенсіонерів. З одного боку, є все більше закликів захищати малозабезпечених, поновити справедливість пенсійної системи та забезпечити гідний рівень пенсій. Солідарна система не може справитися з усіма цими завданнями. Україна не є унікальною зі своїми пенсійними проблемами. Все це вже проходили і проходять зараз інші країни. Україна лише наступає на ті ж самі «граблі». Пенсійні реформи, як правило, болючі і іноді є політично неможливими. Проте, як показує досвід інших країн, дуже важливо знайти правильне рішення. Вирішити проблему може лише комплексний підхід, що поєднує ряд рішень щодо здешевлення схем державного пенсійного забезпечення, стимулювання розвитку недержавного пенсійного страхування в тому числі з метою зниження відрахувань на обов’язкове пенсійне страхування, структурні реформи ринку праці та загальне стимулювання економічного росту. Всі ці етапи передбачають активну роль уряду навіть при формуванні недержавної пенсійної системи.

Криза пенсійних систем Світу

Пенсійна система розвинених країн сформувалася на етапі, коли пенсіонери становили незначну частку населення. В таких умовах відносно невеликі внески до пенсійних фондів були достатніми, щоб забезпечити невеликій кількості літніх людей достойну старість. Однак із часом пенсійні виплати почали збільшуватися. Нові солідарні системи обіцяли масивні виплати поколінням, що вийшли на пенсію в 60–70-х роках та значно зменшували бідність серед населення похилого віку.

Криза солідарної системи настала в деяких країнах уже в 70-х роках. Пенсійні системи деяких країн були на межі банкрутства (країни Латинської Америки та Східної Європи). Решта – як мінімум створювали додаткову напругу для державних фінансів своїх країн. Таку ситуацію спричинив комплекс факторів: старіння населення, неможливість збільшити внески за рахунок залучення нових груп населення, збільшення рівня ухилення від сплати високих пенсійних внесків, високий розмір пенсій відносно зарплат, пенсійні пільги. На додаток до кризи державних фінансів була криза ринку праці та ринку капіталів, що заважали економічному росту, який був єдиним виходом із цієї ситуації.

Можна продовжити «шикувати»?

Повчальним є приклад Аргентини. Аргентина в 70-х роках збільшила пенсійні внески та проіндексувала пенсії. Проте, через це збільшилася тіньова економіка, а індексація збільшила бюджетні витрати. Тому криза набула нової сили після росту безробіття в 80-х роках. Для того, щоб уникнути дефолту, Аргентина спробувала знизити пенсійні виплати до рівня нижчого, ніж визначено законодавством. Цей крок було успішно опротестовано в суді і уряд залишився зі значними боргами. Рішенням для цієї країни став перехід до багаторівневої пенсійної системи.

Можна нічого не робити?

Пенсійні реформи, як правило, болючі і іноді є політично неможливими. Проте, як показує досвід інших країн, дуже важливо знайти правильне рішення і тут, мабуть, доречний приклад Бразилії. У Бразилії рівень пенсійних виплат по відношенню до заробітної плати становив 75–100%. Через високі темпи інфляції та відсутність офіційних записів щодо розміру трудового стажу Бразилія, як і більшість країн, що розвиваються, враховували лише останні декілька років (3 роки у випадку Бразилії) для розрахунку пенсії. Маючи 5 років стажу, пенсіонер міг розраховувати на 75% пенсійних виплат, а за кожен наступний рік пенсія збільшувалася на 1%. Хоча пенсійний вік був встановлений на рівні 65 років, людина могла вийти на пенсію раніше, зважаючи на інвалідність або на тривалість служби.

У результаті більшість пенсіонерів, отримуючи пенсію, продовжували працювати неофіційно. Рівень внесків становив 30%, проте цього було недостатньо для потреб пенсійного фонду. Влада затримувала індексацію мінімальної пенсії. Пенсії, що перевищували мінімальну, індексувалися лише частково та наближалися до мінімальної. Відсутність стимулів та великі пенсійні внески призвели до ухиляння від їхньої сплати.

Вирішення ситуації потребувало зниження рівня пенсій відносно заробітних плат, відміну пільгового виходу на пенсію, реформи формули нарахування пенсії та індексації пенсійних виплат. Альтернативою було зменшення пенсійних виплат із солідарної складової та доповнення її накопичувальною системою. Але Бразилія, як і багато інших країн, що розвиваються, вирішила не індексувати на інфляцію. Це дозволило політикам уникнути непопулярних кроків. Щоправда ціна такого кроку мало кому з пенсіонерів сподобалась – пенсійні виплати стали майже для всіх однакові та наблизились до мінімальної виплати. Пенсійна система стала ще більш несправедливою та непередбачуваною.

Непопулярних кроків уникнути не можна

За умов, коли збільшувати податки неможливо, бюджетні зобов’язання зростають, а глибока реформа або неможлива, або вкрай складна, урядам доводиться йти на часткові й непопулярні зміни в пенсійних системах. З початку 80-х років, коли криза пенсійних систем стала очевидною, йде процес підвищення пенсійного віку (Німеччина, Греція, Італія, Португалія, Великобританія). Збільшуються вимоги щодо мінімального стажу необхідного для призначення пенсій (Франція, Німеччина). Співвідношення середньої пенсії та заробітної плати було знижено за рахунок більш жорстких механізмів індексації (Австрія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Італія, Голландія). Скорочуються пільги для держслужбовців (Фінляндія, Греція, Італія, Португалія). Проте, ці реформи є частковими і не вирішують усіх проблем. Усі ці кроки стали ще більш актуальними протягом останніх 10 років. Комплекс цих реформ був застосований у більшості країн ОЕСР.

Заміна системи не є ідеальним рішенням

Одним із напрямів реформ, є спроба посилення зв’язку між обсягом сплачених внесків у системі пенсійного страхування і сукупністю пенсійних прав, а також усунення із системи пенсійного страхування перерозподільних елементів. У найбільш послідовній формі такі реформи передбачають запровадження накопичувальної пенсійної системи, де обсяг пенсійних прав визначається розміром внесків і ухваленими працівниками рішеннями про інвестування пенсійних заощаджень. Це дозволяє зберегти стимули до зайнятості у формальному секторі та до виплат страхових платежів.

Чилі довгий час залишалася єдиною країною, що повністю замінила солідарну систему обов’язковою накопичувальною пенсійною системою, до якої кожен працівник вносив 10% свого заробітку. Причини заміщення солідарної системи в Чилі були дуже схожими до українських реалій: високі внески, значний дефіцит державного бюджету та недостатність коштів для виплати пенсій у солідарній системі, необхідність стимулювання розвитку економіки, несправедливість пенсійних виплат та низький рівень пенсій, високий рівень ухилення від сплати внесків. З цієї ж причини значна кількість інших країн зараз заміщує або доповнює існуючу систему обов’язковою накопичувальною пенсійною системою.

Однак, тут теж не все так просто, і є інші ризики. Так, коли перші країни запроваджували систему ОНС, вони не мали солідарної системи, а національні фонди мали позитивну доходність у країнах, де панували фінансова стабільність та фіскальна відповідальність. Країни, що запроваджують обов’язкову накопичувальну систему зіштовхуються в першу чергу з необхідністю зменшити фінансування поточних пенсій. Якщо відрахування в пенсійну систему накопичуються на індивідуальних рахунках працівників, вони не можуть бути використані для фінансування поточних зобов’язань перед нинішніми пенсіонерами. Для старших людей можливості накопичити собі на старість обмежені. Економічна нестабільність, інфляція в країнах Африки та Карибського басейну стали причиною негативної доходності та загального невдоволення пенсійною системою. Тим не менш, система накопичувального страхування набуває все більшої популярності. Щоправда більшість із країн вводять цю систему не як заміну, а як додатковий рівень пенсійного забезпечення.

Недержавне пенсійне страхування не означає відсутність ефективного управління з боку уряду

Розвиток недержавного пенсійного забезпечення виглядає досить привабливо. Недержавні пенсійні фонди (НПФ) у багатьох країнах світу є одним з основних інструментів для підвищення рівня пенсійного забезпечення населення. Питання щодо участі в НПФ як для громадян, так і для роботодавців є справою добровільною. Додаткову недержавну пенсію можна одержувати разом із державною.

Щоправда, недержавне пенсійне страхування не означає відсутність ефективного управління з боку уряду. Адже за умови слабких фінансових ринків не можна говорити ані про третій, ані про другий рівень пенсійного забезпечення. Недержавне пенсійне страхування також вимагає постійного нагляду для забезпечення більш-менш надійних гарантій збереження пенсійних заощаджень. З цією метою в квітні 2005 р. ОЕСР навіть розробив рекомендації щодо управління пенсійними фондами.

Наталя Лещенко