Нешаблонна валютна схема з 1930-их років могла б врятувати грецьку економіку Монетарна політика

Криза єврозони потребує радикальних рішень – одне з найзахоплюючих пройшло перевірку.

Порівняйте умови, які ставлять перед грецьким урядом, із тими, що пропонують приватним банкам. Міністри єврозони вимагають беззастережної капітуляції: національного приниження, що робить посміховисько з демократії. Однак, коли їхні банки були в скрутному становищі, уряди чарівним чином знайшли потрібні гроші, натомість практично нічого від них не вимагаючи. Вони сором’язливо попросили провести кілька символічних реформ та змирилися, коли їх проігнорували.

Витискаючи зараз останні соки з Південної Європи, німецький уряд мало чи не гладить по голівці власні банки. Як повідомила газета “The New York Times”, незважаючи на те, що корумпована німецька банківська система потребує рефінансування більшого, ніж отримав один американський банк, тут немає особливого бажання щось змінювати, оскільки німецька банківська система тісно переплетена з політикою і служить джерелом підтримки та фінансування для місцевих проектів.

Коли греки скаржаться, що з їхньої країни зробили колонію, вони мають рацію, однак колонізаторами є не північні члени єврозони. Ними є приватні банки. Уряди, що, здається, мають намір знищити суверенну державу за її нахабство, є лише посередниками.

Нічого зі сказаного вище не заперечує корупцію та фінансовий безлад у справах попередньої грецької адміністрації. Однак, у той час як банки заплатили значно меншу ціну за серйозніші прорахунки, єврозона хоче витиснути кожну краплю крові з людей, що не винні в махінаціях свого уряду.

Греції – кінець, принаймні так говорять майже всі. Можливо. А можливо, для неї залишаються певні досі ще не розглянуті можливості вийти з цієї ситуації. Мушу попередити вас, що ніхто при здоровому глузді не буде покладатися винятково на мої поради (або на поради більшості фінансових консультантів). Я лише хочу звернути увагу на те, що серед руїн можуть бути паростки надії.

Один із радикальних підходів запропонував кілька місяців тому Мартін Вульф у газеті “Financial Times”. Він запропонував забрати у приватних банків право створювати гроші з нічого. Просто видаючи кредити, банки породжують від 95% до 97% грошової маси. Якщо б державі вдалося встановити монополію на створення грошей, вона могла б збільшити величину грошової маси, не збільшуючи розмір боргу. Емісійний дохід (різниця між вартістю випуску грошей та їхнім номіналом) відійшов би державі, додаючи мільярди фунтів до національної скарбниці. Така заборона звела б роль банків до обслуговування економіки, а не управління нею.

Зовсім інший спосіб запропонувала Енн Петтіфор у своїй праці “Just Money”. За її словами, уряд так і не зрозумів, чим є гроші. Вони – не товар, каже Енн. Натомість гроші – це суспільні відносини, що базуються на довірі. Як для радикального критика грошей, незвично, що вона сприймає можливість приватних банків створювати гроші як “величезну цивілізаційну перевагу”, що звільняє народи від влади лихварів, які монополізують та обмежують доходи.

Пропозиція грошей, насправді, безмежна: доки існують достатні виробничі потужності, що можуть її поглинути, немає жодних очевидних обмежень щодо розмірів грошової маси. Отож, коли уряд та центральний банк кажуть нам, що гроші закінчилися, за словами Петтіфор, вони швидше обманюють нас чи самих себе. Що насправді затримує економічну активність, так це штучні та зайві обмеження стосовно засобів обміну.

Величезні цивілізаційні переваги банківської системи було майже повністю зруйновано процесом дерегуляції, що призвів до утворення нової системи лихварства, спекуляцій та експлуатації. Приватні банки отримують дешеві позики та видають дорогі кредити, змушуючи нас перепрацьовувати та завдавати ще більшої шкоди природі для того, щоб обслуговувати наші борги. Петтіфор радить урядам відновити контроль над процентними ставками на кожному рівні кредитування.

Однак, мабуть, найбільші зміни можуть відбутися на місцевому рівні. Греція вже зараз ввела декілька локальних валют, що обертаються в декількох містах та містечках. (Подібні системи є і в Британії, наприклад фунт Брістоля). Однак, як це не дивно, вони не використовують захоплюючу, перетворюючу систему, що майже врятувала Європу від фашизму, – валюту, розроблену економістом Сильвіо Гезелем, яка називається «stamp scrip». Її принцип пояснюється в чудовій книжці Бернарда Лієтара «Майбутнє грошей».

У початковому варіанті «stamp scrip» був шматком паперу з певною кількістю намальованих на ньому квадратів. Ця валюта ставала недійсною, якщо щомісяця на неї не ставити штамп у 1% від її вартості в одному з квадратів. Іншими словами, валюта втрачала свою вартість із часом, тому не було стимулу її зберігати. Гроші «stamp scrip» поширилися в Німеччині та Австрії після колапсу національних валют на початку 1930-х. Наприклад, у 1932 році австрійське містечко Вергль майже стало банкрутом, нездатним фінансувати громадські роботи чи підтримувати своє збідніле населення, аж поки мер не почув про пропозицію Гезеля.

Він використав залишки коштів міста як гарантії аналогічної суми в «stamp scrip» і заплатив ними за будівельні роботи. В результаті робітники витрачали ці гроші так швидко, як тільки могли. Так само, як чарівний пудинг, ця маленька сума грошей продовжувала переходити з рук у руки, дозволивши місту відремонтувати вулиці, перебудувати каналізаційну систему, закласти нові будинки, міст і навіть лижний трамплін. Через 13 місяців експерименту 5,500 «scrip» шилінгів обернулися 416 разів, створивши у 12 чи навіть у 14 разів більше робочих місць, ніж звичайна валюта. Безробіття щезло.

Уряди Німеччини та Австрії, глибоко стурбовані успіхами подібних проектів, закрили їх, що спричинило нову хвилю безробіття. Коли американський економіст Ірвін Фішер оцінював ці експерименти, він прийшов до висновку, що “правильне застосування «stamp scrip» дозволило б подолати Велику Депресію у США за 3 тижні!”. Уряд Рузвельта, стурбований тим, що така валюта могла б призвести до потужного скорочення впливу федеральної влади, швидко заборонив будь-які зусилля в цьому напрямку.

Чи можуть ці ідеї допомогти Греції? Чи будуть вони потрібними в інших частинах Європи? Наприклад, у Шотландії перед референдумом? Цього я не знаю. Однак, якщо б Греція залишила єврозону, це б відкрило можливості, від яких відвернулися інші нації.