Соціальні бонуси: як заробляти без грошей та без місцевої влади?

У попередній статті про соціальні бонуси ми писали про те, що значну частину соціальних послуг можна надавати без додаткових бюджетних витрат. У прикладах, які ми навели, місцева влада відігравала важливу роль в організації та втіленні проектів із соціальними бонусами. Постало питання, чи можна робити те ж саме без участі місцевої влади? Відповідь – так.

Хоча участь органів місцевої влади дуже допомагає у втіленні проектів, але це не є обов´язковою умовою для успішної самоорганізації. Важлива лише ініціатива та самоорганізація громади. Один із найбільш розповсюджених форматів – це часові кредити, про які ми вже розповідали в попередній статті. Ми наводили приклад системи Спайс (Spice) у Великобританії, де активну роль відіграють місцеві адміністрації. Але є багато інших форм часових кредитів, організованих без участі місцевих органів влади. Це, наприклад, система LETS, заснована в Канаді в 1983 році, та система «часових доларів» (Time Dollars), що була створена у США в 1987 році. Схожі системи також є в різних країнах Європи, Азії, Австралії та Африки.

Ці системи виникли як відповідь на неспроможність системи соціального захисту надати адекватну допомогу тим, хто її потребує. За словами засновника Time Dollars, Едгара Кана*, основна проблема державної системи соціального захисту полягає в тому, що вона орієнтується лише на потреби отримувачів соціальних послуг, але не помічає їхніх можливостей. Запропонована ж система часових кредитів розглядає отримувача послуги також і як активного учасника громади, який може щось зробити для інших людей чи для всієї громади загалом.

Типова система часових кредитів – це система взаємного кредиту (mutual credit). Для її функціонування потрібна тільки база даних, яка буде вести облік часових кредитів. Для організації такої сиситеми достатньо домовитися всередині групи людей про визнання часових кредитів засобом оплати при наданні послуг один одному. Наприклад, Тетяна може заробити 2 часових кредити, якщо доглядатиме 2 години за дітьми сусідки Олени. Олена вносить ці кредити як оплату на електронний рахунок Тетяни. Ніякого державного втручання для цього не потрібно, система повністю децентралізована. Ключовим є довіра до системи (як і у випадку з будь-якими іншими системами розрахунків). Довіру легше побудувати, коли знаєш своїх контрагентів по транзакціях персонально, а тому такі системи найбільш придатні для застосування на місцевому рівні або в мережах груп людей чи організацій, які чимось поєднані (наприклад, волонтерські організації чи спілки підприємців). Організацією такої «платіжної системи», як правило, займається група активістів та неурядові організації. Потім для її підримки треба адмініструвати базу даних, а витрати на це покриваються невеликим внесками від учасників системи.

Наприклад, заснувати банк часових кредитів в системі Time Bank у США взагалі може будь-яка людина. Координатори мережі консультують та допомагають охочим з організацією (інфо тут). В принципі, бути в цій системі не обв´язково, але вона є гарною платформою інформаційної і технічної підтримки (наприклад, центральний офіс надає програмне забезпечення для адміністрування бази даних часових кредитів).

На сьогодні в системі більше 200 «банків» часу, які знаходяться у США. Вони, як правило, зареєстровані як неприбуткові організації, їхня мережа – TimeBanks USA – також є неприбутковою організацією.

Більшість учасників – це системи обміну в місцевих громадах, є також системи з певною цільовою групою, наприклад, люди похилого віку. Є цікавий приклад, коли страхова компанія Elderplan у Брукліні (Нью-Йорк) сама заснувала систему часових кредитів для свої літніх клієнтів (посилання). Ця страхова компанія приймає частку страхових внесків у формі часових кредитів. Цікаво, що учасники часового обміну мають менше проблем зі здоров´ям (завдяки більш соціально активному життю, а також допомозі одне одному), що робить цей проект комерційно цікавим для страхової компанії, бо вона витрачає менше грошей на виплати за страховими випадками.

Участь бізнесу в проектах часових кредитів розширює можливості таких систем (більше варіантів заробити та витратити часові кредити), і тому робить такі системи цікавішими та більш сталими. Наприклад, у невеличкому місті Ітака (Ithaca) у США часовими кредитами можна сплатити за квиток у кінотеатр та деякі інші звичайні комерційні послуги. Але використати такий квиток можна тільки в «негарячий час», коли в кінотеатрі мало відвідувачів. Це такий же принцип, як і в системі авіамиль: якщо витрати на додаткового клієнта дуже низькі, а салон напівпорожній, компанія може надати послугу додатковому клієнту безкоштовно. Втім, авіакомпанія отримає вигоду у вигляді лояльності клієнтів. У випадку із соціальними бонусами кінотеатр робить собі рекламу, а також може використати часові кредити для оплати якихось робіт. Також можна домовитися з комерційними установами про сплату частини ціни у часових кредитах. Але це вже складніше, бо вимагатиме визнання якогось «обмінного курсу» між часовими кредитами та звичайними грошима.

В системі міста Ітака ця конверсія робиться з розрахунку 10 звичайних доларів за один часовий кредит, тобто фактично визнається вартість однієї години в розмірі 10 доларів. Хоча участь місцевої влади не є критично важливою, однак залучення місцевого самоврядування розширює можливості системи. Як у випадку зі Spice та Curitiba, про які ми писали в попередній статті, місцева влада може приймати часові кредити в розрахунках за деякі послуги (транспорт, спортивні та культурні заходи) і може навіть виступати ініціатором та координатором системи часових кредитів. Це покращує ліквідність у системі та посилює довіру учасників.

Дехто може спитати: а навіщо тоді платити податки, якщо соціальні потреби забезпечуються іншим шляхом (через систему соціальних бонусів)? Річ у тому, що система соціальних бонусів усіх проблем не вирішить, багато соціальних потреб дійсно потребують фінансового перерозподілу. Але в деяких сферах вона є кращою, ніж бюджетні видатки, бо не всі людські потреби можна задовольнити, просто заплативши гроші. Система соціальних бонусів, крім надання додаткових послуг, ще й активізує людські стосунки, задовольняє потребу бути корисним та бажання бути хазяїном свого життя та господарем у своїй громаді.

*Cahn, Edgar S. (2004). No More Throw Away People. Washington, DC: Essential Books



Розсилка: