Австралійська медична модель: доступна, якісна та ефективна

Австралійська система охорони здоров’я визнана однією з найбільш успішних у світі. Ефективність системи забезпечує поєднання державних та приватних провайдерів найрізноманітніших медичних сервісів та структура фінансування медичних послуг в Австралії.

Чому так важлива первинна ланка системи охорони здоров'я, про нові моделі організації медичної допомоги та як австралійці знайшли розумний баланс розподілу ресурсів серед населення країни – читайте у нашій статті.

Австалійська система охорони здоров’я є однією із найефективніших у світі. У нещодавному дослідженні Bloomberg «Найбільш ефективні системи охорони здоров'я у світі», де враховували середню тривалість життя, абсолютнy й відносну вартість медичних послуг на душу населення, Австралія посідає 6-е місце у світі. Австралійці мають низьку дитячу смертність (до 5 років) – 4.1 на 1000 новонародженних, низьку неонатальну смертність (смерть немовлят до 28 днів від народження) 2 на 1000 народжених живими й високу середню тривалість життя – 82.2 роки.

Як одна з найбільш успішних систем, австралійська поєднує у собі приватний і державний сектори: найрізноманітніші медичні сервіси й послуги забезпечуються провайдерами як державної, так і приватної форм власності. Якщо в первинній ланці (комунальні й державні амбулаторії, стоматологічні сервіси, продаж медикаментів та інші сервіси) охорони здоров’я допомога забезпечується приблизно однаковою мірою приватними й державними провайдерами, то лікарні (вторинна ланка) переважно представлені державними формами власності (58 567 ліжок, що становить 65 % від загальної кількості в країні), хоча є досить немала частка приватних лікарень (30 929 ліжок – 35% відповідно).

Для кращої організації й координації медичної допомоги створені так звані Мережі локальних лікарень (налічується близько 126 таких мереж) – це маленькі групи місцевих лікарень і окремих шпиталів, які зв’язані між собою єдиною сіткою. Така система дозволяє легко координувати всі процеси, які виникають під час організації тієї чи іншої послуги. Також ці лікарні володіють значною автономією (на відміну від українських можуть власноруч скеровувати бюджетні кошти на задоволення специфічних потреб конкретного регіону або конкретної групи населення, наприклад такої, як корінні жителі (аборигени), мають можливість гнучко організовувати медичний процес на окремо взятій території (пацієнт має можливість отримати допомогу в будь-якому закладі і не потребує спеціальних направлень, медичні заклади обмінюються між собою інформацією), що звичайно спрощує роботу й впливає на якість послуг, які надаються. Загалом в Австралії налічується близько 1359 (дані станом на 2013–2014 рр.) лікарень, а кількість ліжок становить 3.9 на 1000 населення (для порівняння в Україні – 8.8).

Окрім того, на практиці запроваджуються нові моделі організації медичної допомоги, такі як: медсестринські кабінети, де пацієнти можуть отримати медичні послуги, які не потребують лікарської кваліфікації, хірургія одного дня в амбулаторних умовах, а не в лікарнях, що зменшує вартість таких послуг; телемедицина й запровадження персонально контрольованих електронних медичних карток, що полегшує координацію і доступність медичних сервісів.

Фінансування медичних послуг в Австралії здійснюється на 70% за рахунок державного бюджету і на 30% приватно: із кишені пацієнтів (17% витрат), через приватні страхові компанії (8%) і через план компенсацій внаслідок нещасних випадків (оплата витрат на лікування й реабілітацію, а також витрат внаслідок тимчасової непрацездатності при травмах, отриманих у дорожньотранспортних подіях або на виробництві) (5%). Загалом фінансування відбувається через податки, напряму автралійці купують лише приватні страховки, які в залежності від обсягу наданих медичних послуг можуть коштувати від $1500 до $8000 на рік на сім’ю ($ – тут і далі маємо на увазі австралійські долари).

У 2011–2012 рр. Австралія витрачала близько 9.5% свого ВВП на охорону здоров’я, що становило $140 млрд. При чому на первинну ланку витрачається 36.1% загального бюджету ($50.6 млрд), а на лікарні – 38.1% ($53.6 млрд), тобто гроші розподіляються майже порівну. Державне фінансування у свою чергу поділяється на фінансування за рахунок безпосередньо австралійського уряду (42.4% із 70%) і урядів штатів і територій (27.3% із 70%).

В Україні на первинну ланку охорони здоров'я витрачається лише 8% загального бюджету, натомість на фінансування лікарень витрачається приблизно 49% бюджету. Слід зазначити, що фінансування оплати праці медпрацівників відбувається окремо, тому співвідношення загалом може трохи змінюватися, проте загальної картини це не змінює. Це свідчить про значний наголос на лікуванні, а не профілактиці захворювань і про недорозвинення первинної ланки медичної допомоги в Україні.

Здійснення фінансування послуг, які надають як державні, так і приватні заклади охорони здоров’я бере на себе Медікер (Medicare) – універсальна медична страховка, якою забезпечені всі громадяни країни і яка дозволяє всім на рівних засадах мати доступ до великого асортименту медичних сервісів. Медікер повністю покриває всі витрати на послуги державних лікарень і на 75% покриває так звану Medical Schedule Fee (стандартизована ціна на медичну послугу, яка встановлена урядом) в приватних лікарнях. Ціна на послуги приватних лікарень є ринковою і може значно перевищувати стандартизовану ціну Medical Schedule Fee (MSF). Під час візиту до сімейного лікаря Медікер покриває 100% MSF (якщо ціна на послугу конкретного лікаря перевищує MSF – пацієнт оплачує різницю), а у випадку консультації лікаря-спеціаліста – 85% MSF. При купівлі медикаментів більшу частину ціни покриває Meдікер, решту – сплачує пацієнт.

Громадяни, окрім Медікер, можуть мати додаткову приватну страховку, яка даватиме їм змогу покривати решту витрат, які не покриває державна страховка. Медікер не покриває послуги швидкої допомоги, купівлю окулярів і контактних лінз, більшість стоматологічних послуг, послуг із догляду за хворими вдома.

Процес надання медичної допомоги для середньостатистичного пацієнта

Як і в більшості розвинених країн, якщо виникають проблеми зі здоров'ям пацієнти в першу чергу звертаються до свого сімейного лікаря або, у випадку надзвичайної ситуації, поступають у відділення швидкої допомоги місцевого госпіталя. Лікарі швидкої допомоги працюють не в каретах швидкої допомоги, що вважається неефективним використанням людського ресурсу, а у відділеннях, де вони й надають невідкладну кваліфіковану допомогу.

Карети швидкої допомоги обслуговують лише дійсно екстрені виклики (тяжкі травми, інфаркт міокарда, інсульт), ніхто ніколи не викликає швидку через підвищену температуру тіла або харчове отруєння, тому що це дуже дорого. Сімейний лікар знає свого пацієнта, бо веде його протягом років. Він обізнаний із всією медичною історією свого підопічного, його звичками, способом життя, алергічними реакціями на медикаменти та іншими факторами, які можуть бути важливими в процесі лікування. Він краще за інших знає, як лікувати конкретну проблему пацієнта. Сімейні лікарі орієнтуються у різних захворюваннях, починаючи терапевтичними й закінчуючи гінекологічними, а інколи навіть приймають пологи.

У певних складних ситуаціях, які обумовлені протоколами лікування або в разі недостатньої компетенції, сімейний лікар направляє хворого до вузького спеціаліста. Таким чином, основною ланкою первинної медичної допомоги є інститут сімейної медицини. Однією із найважливіших функцій якого є профілактика захворювань. Чим більше здорових пацієнтів буде у сімейного лікаря, тим вищу зарплату він буде отримувати. Кількість вузьких спеціалістів набагато менша, ніж лікарів загальної практики, оскільки великої потреби мати армію ЛОРів, невропатологів, урологів або інших спеціалістів немає. Ці лікарі володіють високоспеціалізованими знаннями й навичками і займаються пацієнтами, які дійсно мають тяжку вузькопрофільну патологію. Потрапити на прийом до вузького спеціаліста можна лише через направлення сімейного лікаря. Така організація роботи медичної галузі дозволяє з ефективністю витрачати гроші на підготовку кадрів.

Госпіталізація хворих відбувається через направлення сімейного лікаря чи вузького спеціаліста, або через відділення швидкої допомоги. Інколи пацієнти, які поступили у відділення швидкої допомоги, після спостереження за їхнім станом (як правило до 1 доби) виписуються додому, якщо наявні ознаки полегшення стану.

Перебування в лікарні, як правило не тривале, тому що один день госпіталізації коштує дуже дорого. Кожна госпіталізація пацієнта має бути чітко обґрунтована. Лікарі не можуть просто взяти й госпіталізувати пацієнта лише для того, щоб полегшити своє життя. Оскільки всі лікарні державної або приватної власності отримують прибуток за надані послуги, а не за кількість ліжок, які вони мають, їм не вигідно, щоб пацієнт тривалий час перебував у лікарні, тому його виписують зі стаціонару щойно він пройшов усе необхідне лікування, яке повинно надаватися винятково в стінах лікарні.

Як і всюди, охорона здоров’я Австралії потребує великих фінансових витрат і залучення значних ресурсів. Для ефективної роботи медицини необхідний баланс між доступною широкому загалу недорогою послугою і якісною високотехнологічною послугою, а також раціональний і рівномірний розподіл ресурсів серед населення країни. Велике значення має розвиток первинної превентивної ланки охорони здоров’я, бо вона є обличчям системи і більшою мірою, ніж вторинна спеціалізована ланка обумовлює ефективність функціонування системи і комплексність підходів для покращення здоров’я людей.

Автор: Петро Мартинов



Розсилка: