Ця скорочена редакція книги вийшла в журналі «Рідерс Дайджест» у квітні 1945 року.

Частина перша

Автор цих рядків народився в Австрії і прожив першу половину дорослого життя у близькості до німецького культурного середовища, а другу половину – у Сполучених Штатах та Англії. Останнім часом (мова про кін. 40-х рр. ХХ ст. – прим. перекл.) він дедалі більше переконується, що дію окремих сил, які знищили свободу в Німеччині, можна спостерігати й в інших країнах.

Багато явищ, які тоді вважали «типово німецькими», сьогодні спостерігаються в Британії й Америці. Багато ознак вказують на поступовий рух у тому самому напрямі: дедалі більше схиляння перед державою, фаталістична покора перед «невідворотними тенденціями», захоплення «організовуванням» (або ж «плануванням») усього на світі.

Природа теперішньої загрози ще менш зрозуміла, аніж свого часу в Німеччині. Мало хто завважив, що в Німеччині все сталося через добрі наміри людей, які дотриманням соціалістичних засад проклали шлях перемозі власних ворогів. Мало хто визнає, що поступ фашизму й марксизму був не реакцією на соціалістичні течії попереднього періоду, а невідворотним наслідком ідей соціалізму. До речі, більшість провідників цих політичних сил, такі як Муссоліні, Лаваль і Квіслінг, спершу сповідували соціалістичні ідеї, а вже потім ставали фашистами чи нацистами.

Зараз у демократичних країнах багато хто всією душею ненавидить нацизм, але водночас керується ідеалами, втілення яких неодмінно приведе до ненависної їм тиранії. Більшість людей, чиї погляди впливають на процеси змін, є до певної міри соціалістами. Вони вважають, що наше економічне життя повинно бути «свідомо керованим», що ми повинні замінити конкурентну систему економічним плануванням. Проте чи можливо уявити більшу трагедію, аніж ту, коли в намаганні свідомо творити майбутнє, керуючись високими ідеалами, ми, самі того не бажаючи, створимо щось цілком протилежне нашим прагненням?

Планування і влада

Для досягнення своїх цілей плановики мають отримати владу над іншими людьми у нечуваних досі масштабах. Їхній успіх залежатиме від того, наскільки вони зможуть досягти цієї влади. Централізоване планування економіки потребує обмеження свобод, отже, демократія є перешкодою. Звідси й постає конфлікт між плануванням і демократією.

Соціалісти помилково вважають, що, позбавивши людей свободи, якою вони наділені в індивідуалістичній системі, і підпорядкувавши їх суспільству, вони ослаблюють владну систему. Вони не усвідомлюють, що зосереджуючи у своїх руках владу, потрібну для втілення єдиного плану, вони її не просто трансформують, а безмежно посилюють. На відміну від старої системи влади, яка залежить від волі багатьох осіб, новостворена система стає необмеженою, набагато потужнішою за всі попередні владні системи, набагато масштабнішою й дещо іншою за своєю суттю.

Буде зовсім неправильно стверджувати, що влада центрального планового відомства буде «не більшою, аніж влада колективного органу як-от приватна рада директорів». У суспільстві, заснованому на конкуренції, немає нікого, хто міг би мати навіть частку влади, яку матиме соціалістичне планове відомство. Розосередження влади означає її зменшення. Лише конкурентна система дає змогу звести нанівець владу однієї людини над іншою. І хто насправді може сумніватися в тому, що влада, яку наді мною має мільйонер (який може бути моїм працедавцем) набагато менша, аніж влада найменшого чиновника, який розпоряджається інструментами державного примусу і визначає, як мені буде дозволено жити й працювати?

У нас некваліфікований і низькооплачуваний працівник має більше свободи вирішувати, як йому жити, аніж більшість підприємців Німеччини або високооплачуваних інженерів чи керівників Росії. Якщо наш працівник захоче змінити роботу або місце проживання, відкрито сповідувати певні погляди чи провести своє дозвілля певним чином, на його шляху не постане жодних перешкод. Ніщо не загрожує його особистій безпеці та свободі, ніхто силою не змушує його обирати певне середовище спілкування чи виконувати певну роботу.

Наше покоління забуло, що система приватної власності – найважливіша гарантія свободи. Лише тому, що контроль над засобами виробництва розподілено між багатьма людьми, які діють незалежно одне від одного, ми як окремі громадяни маємо право вирішувати, як нам жити. Коли ж усі засоби виробництва передано у власність комусь одному (чи то номінально «суспільству», чи то диктаторові) – саме він матиме повну владу над нами. У руках приватних осіб те, що називають «економічною владою», може бути засобом примусу, але ця влада ніколи не поширюється на життя інших людей. Зосередження економічної влади як засобу політичної влади створює рівень залежності майже такий самий, як за рабовласництва. Гарно сказано, що в країні, де єдиним роботодавцем є держава, мати опозиційні погляди рівноцінно повільній голодній смерті.

Передумови небезпеки

На відміну від соціалізму та всіх інших форм тоталітаризму, індивідуалізм ґрунтується на християнській повазі до особистості й переконанні, що людям можна вільно розвивати власні таланти й схильності. Вперше ґрунтовно розроблена в добу Відродження, ця філософія поширилася й заклала основи Західної цивілізації. Суспільний розвиток прямував до визволення людини від пут, які стримували її у феодальному суспільстві.

Очевидно, найбільшим досягненням такого визволення творчих сил став небачений розвиток науки. Саме відтоді, як виробнича свобода відкрила шлях до вільного використання нових знань, саме відтоді, як про все можна було дізнатися дослідним шляхом – якщо знаходився хтось готовий ризикнути, – наука здійснила величезний поступ, який за останні 150 років докорінно змінив обличчя світу. Плоди цього розвитку перевершили всі очікування. Скрізь, де було усунено перепони для вільного прояву людської винахідливості, люди швидко отримали змогу задовольняти зростаючі потреби. На початок ХХ століття робітник у Західному світі досяг такого рівня добробуту, безпеки й особистої незалежності, які ще 100 років тому здавалися майже неможливими.

Цей успіх викликав у людей нове почуття здатності управляти власним майбутнім, а також віру в необмежені можливості поліпшувати власну долю. Здавалося, ці досягнення залишаться назавжди. Тим часом почало здаватися, що темпи розвитку вповільнюються. Навіть більше, почали вважати, що принципи, які зробили розвиток можливим, стоять на заваді подальшому розвитку, а тому їх потрібно якомога швидше позбутися. Можна сказати, що сам успіх свободи став причиною її занепаду.

Жодна розумна людина не повинна сумніватися в тому, що економічні ідеї XIX століття були лише початком – що існували величезні можливості для подальшого розвитку. Проте відповідно до панівних нині поглядів, питання «як найкраще використати стихійні сили, закладені у вільному суспільстві» більше не стоїть. Фактично ми вирішили обходитися без цих сил і замінити їх колективним і «свідомим» керівництвом.

Важливо, що відмова від свободи, яка в більш радикальній формі проявилася як соціалізм або в менш радикальній як планування, сформувалася в Німеччині. Упродовж останньої чверті XIX і першої чверті XX століття Німеччина настільки просунулася вперед у теорії та практиці соціалізму, що поточна дискусія в Росії розвивалася від тієї точки, де її облишили німці. Вони ще задовго до нацистів критикували лібералізм і демократію, капіталізм та індивідуалізм.

Так само задовго до нацистів німецькі й італійські соціалісти використовували методи, які згодом стали у нагоді нацистам і фашистам. Ідею політичної партії, яка б контролювала всю діяльність людини від колиски до могили і визначала її погляди, вперше втілили в життя соціалісти. Саме вони, а не фашисти, почали заохочувати дітей найніжнішого віку вступати до політичних організацій, щоб скеровувати їхнє мислення. Саме вони, а не фашисти, першими придумали організовувати у партійних клубах ігри та спортивні заняття (футбол і туристичні походи), де члени не могли заразитися альтернативними поглядами. Саме вони першими наполягли на тому, що член партії повинен відрізнятися від інших людей манерою привітання і формою звертання. Саме вони, організовуючи осередки і шукаючи способи для постійного спостереження за приватним життям, створили прототип тоталітарної партії.

До того часу, коли до влади прийшов Гітлер, у Німеччині вже не лишилося й сліду від ліберальних поглядів. Саме соціалізм знищив їх.

Для багатьох людей, які безпосередньо спостерігали за переходом від соціалізму до фашизму, зв’язок між цими двома системами ставав дедалі очевиднішим. Проте в демократичних країнах більшість людей досі вірять, що соціалізм і свободу можна поєднати. Вони не розуміють, що не лише демократичний соціалізм, найбільша утопія останніх кількох поколінь, є недосяжним, а й що боротьба за нього призводить до чогось цілком іншого – до повного руйнування свободи. Як влучно сказано: «Саме намагання людей зробити з держави земний рай завжди перетворювало її на пекло».

Тривожно бачити, як Англію та Сполучені Штати сьогодні заповнюють соціалістичні настрої та зневага до класичних ліберальних цінностей. «Консервативний соціалізм» був гаслом, з яким багато письменників створили підґрунтя для розвитку націонал-соціалізму. «Консервативний соціалізм» досі в моді.

Переклад здійснено коштом читачів проекту "Ціна держави".

Наступна частина

Уся книга в PDF або ePub

«Шлях до кріпацтва» в малюнках