Читати звіт "Університети та бізнес: міжнародний досвід співпраці та перспективи для України".

За останнє десятиліття бізнес-середовище швидко змінювалося. Як наслідок, змінилися вимоги до вмінь і навичок працівників, їхньої освіти та професіонального досвіду. З’явилися професії, про які було зовсім невідомо десять років тому – менеджер соціальних медіа, розробник мобільних ігор і додатків, фахівець з аналізу даних, – а ще через кілька років ринок праці знов диктуватиме свої вимоги, створюватиме нові ролі та шукатиме досвідчених професіоналів. Бізнес-індустрії стрімко розвиваються, однак українська вища освіта пасе задніх і досі неспроможна виконувати свій основний обов’язок – задовольняти нагальні потреби ринку праці у висококваліфікованих кадрах.

Стан українського ринку праці підтверджує невтішний факт: кваліфікація випускників, кількість новоявлених фахівців у певних галузях, якість отриманих ними знань і навичок не задовольняють потреб роботодавців. Причина – відсутність налагодженої схеми партнерських зв’язків між бізнесом і закладами вищої освіти. Абітурієнти обирають освітні програми за параметрами, що не мають нічого спільного з майбутньою професією та ії запитаністю національною економікою: за престижністю, рівнем складності навчання, наявністю бюджетних місць. У результаті маємо ринок праці, що характеризується професійно-кваліфікаційним дисбалансом попиту і пропозиції робочої сили.

Базуючись на прикладах закордонного досвіду співпраці університетів і підприємств, а також вдалих вітчизняних практиках відповідної колаборації, у звіті викладено основні стратегії формування діалогу між індустрією вищої освіти та бізнес-середовищем, що мають допомогти скорегувати наявний дисбаланс на ринку праці України.

Ситуація на українському ринку праці

Застарілі стандарти української вищої освіти не встигають за технологічним прогресом, інноваціями та щораз більшим попитом у релевантних фахівцях в індустрії. Освітня система продовжує фокусуватися на лекціях та іспитах, не приділяючи достатньої уваги реаліям практичного професійного життя. На виході маємо два взаємозалежних сектори, які за фактом ніяк між собою не пов’язані: бізнес і вища освіта. Тому навряд чи можна розраховувати на випускників як на майбутніх успішних та ефективних працівників, якщо їхня підготовка базується на застарілих методах і анахронічних освітянських моделях.

Тим часом в умовах глобалізації інновативність і розвиток конкурентоспроможності економіки можливо підтримувати лише за наявності якісної системи освіти та високої якості людського капіталу. Про неспроможність українських закладів вищої освіти надавати випускникам запитаний сучасною економікою рівень знань і навичок свідчить той факт, що, враховуючи майже 76-відсоткову охопленість населення вищою освітою, за індексом глобальної конкурентоспроможності (GCI) Всесвітнього економічного форуму Україна за 2015–2016 рр. посіла лише 79-е місце серед 140 країн (Рис. 1).

Рис. 1. Рейтинг країн за охопленістю населення вищою освітою, 2015 р.

Джерело: Eurostat, Global Competitiveness Report (2015-2016)

Незважаючи на високі позиції України за рівнем охоплення населення вищою освітою (14-те місце зі 140 країн, після Греції, США, Фінляндії, Німеччини та ін.), її якість залишається низькою (54-те місце), що йде всупереч кількісним показникам (Рис. 2). За наведеним рейтингом найменш розвиненою в Україні є сфера управлінських шкіл (менеджменту, бізнес-шкіл), що призводить до нестачі висококваліфікованих управлінців і неефективності управлінських процесів. Показники професійної підготовки під час роботи вказують на низьку фаховість кадрів і відсутність постійного підвищення кваліфікації та навчання впродовж життя.

Рис. 2. Місце України в рейтингу глобальної конкурентоспроможності 2015-2016 рр. за складника «Вища освіта і професійна підготовка»

Джерело: Global Competitiveness Report (2015-2016)

Компанії прагнуть залучати до роботи молодих працівників, які можуть генерувати нові ідеї і швидко адаптуватися до змін і нововведень. Стандартні «пакети» освітніх програм вищих навчальних закладів вже не задовольняють нагальні потреби ринку праці: роботодавцям наразі потрібні не просто інженери, консультанти або фінансові аналітики – на додаток дедалі частіше у переліку вакантних посад трапляються нові назви «гібридних» професій, такі як «інтернет-маркетолог», «нано-медик», «web-дизайнер», «журналіст-блогер», «знавець наукової етики», «віртуальний юрист», «соціальний працівник соціальних мереж». Так, попит на фахівців із розробки мобільних додатків, які володіють навичками проектування, кодування та інформатики, виріс на 135 відсотків від 2011 року. Тож наявності експертного досвіду в одній-єдиній сфері вже недостатньо для задоволення потреб сучасної економіки.

Щодо ситуації на українському ринку праці, то на сьогодні вона більш аніж драматична. За даними Державної служби статистики, у першому півріччі 2015 р. рівень безробіття серед молоді віком 25–29 рр. становив 11.6%. Серед осіб віком 15–24 рр. цей показник дорівнював 21.3% і був більш як удвічі вищий за відповідний показник серед усіх вікових груп. Навіть більше, за період з 2011 до 2015 р. рівень безробіття серед молоді поступово збільшувався і був набагато вищий за середній у країні.

Незважаючи на близькі показники безробіття серед молоді в Україні та країнах Європейського Союзу (Рис. 3), проблеми з працевлаштуванням серед українських випускників ВНЗ набагато поширеніші, аніж на Заході (Рис. 4-5).

Рис. 3. Рівень безробіття в країнах Європейського Союзу та в Україні у першому півріччі 2015 р.

Джерело: Eurostat*, Державна служба статистики України**

Неякісна вища освіта залишається у попиті, продукуючи незапитаних спеціалістів, які з року в рік поповнюють лави безробітної молоді. Єдине, що залишається випускникам, – перекваліфіковуватися або шукати будь-яку роботу не за фахом. І хоча певної репрезентативної статистики, що окреслила б масштаби цього явища, немає, за даними соціологічних опитувань, оцінок урядовців та експертів, частка людей, які змушені працювати не за спеціальністю, набутою в університеті, сягає від 80% (максимально) до 40% (мінімально). За даними опитування рекрутингової компанії HeadHunter, проведеного 2011 року, 37.4% респондентів працювали не за фахом, 25.7% – у сфері, близькій до здобутої кваліфікації, і лише 36.6% респондентів вдалося працевлаштуватися за спеціальністю.

Рис. 4. Непрацевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації (у % до загальної кількості безробітних)

Джерело: Державна служба статистики України, Eurostat

Рис. 5. Рівні безробіття населення за віковими групами (у % до економічно активного населення відповідної вікової групи)

Джерело: Державна служба статистики України

На відміну від західних університетів, зацікавлених у публікації відкритої інформації про рівень працевлаштування своїх випускників, дані такого формату майже відсутні на сайтах українських ВНЗ, і це ще більше поглиблює кризу на молодіжному ринку праці: абітурієнти обирають освітні програми здебільшого за престижністю, рівнем складності навчання, наявністю бюджетних місць, а не за запитаністю економікою. У результаті національний ринок праці в Україні характеризується професійно-кваліфікаційним дисбалансом попиту і пропозиції робочої сили. Університети для залучення якомога більше студентів поширюють програми з підготовки державних службовців, менеджерів, керівників, що приваблюють студентів відносною легкістю навчання та обіцяною високою заробітною платою, але, як наслідок, збільшується навантаження таких фахівців на ринок праці, а це, своєю чергою, змушує їх перекваліфіковуватися або погоджуватися на будь-яку суміжну роботу (Табл. 1).

Таблиця 1. Навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць, 2013–2014 рр.

Джерело: Державна служба статистики України

Невідповідність освітніх послуг потребам ринку праці почала формуватися ще за часів проголошення незалежності України: зростав попит на представників сфери послуг з визначеними навичками невисокого рівня, переважно практичного спрямування, з базовими знаннями та певним досвідом. У таких умовах фундаментальна університетська освіта втрачала сенс. Засади кооперації між представниками сучасного бізнес-середовища та закладами вищої освіти не формувалися, натомість між ними з’явилася конкуренція за право спрямовувати пріоритети молоді. Сучасні університети повинні змагатися між собою не за кількістю підготовлених фахівців, а за рівнем здобутої ними кваліфікації, запитаністю випускників на ринку праці та показниками працевлаштування [1].

В умовах обмежених економічних можливостей високий рівень безробіття в Україні обумовлений ще й тим, що велика частина молодих людей не мають необхідних практичних навичок і досвіду роботи (Рис. 6).

Рис. 6. Бар’єри для прийому на роботу недавніх випускників ВНЗ (думка випускників і роботодавців)

Джерело: Дослідження СКМ

За результатами дослідження Student Employer of the Year (Роботодавець року для студентів), 36% респондентів серед компаній вказали також на такий бар’єр, як перша співбесіда. Студенти не знають своїх цілей, ким вони будуть працювати, чи правильно вони взагалі обрали професію.

Згідно з дослідженням Світового банку, віддача від освіти для пошукачів віком від 15 до 64 рр. вкрай незначна (Рис. 7). А для молоді та людей середнього віку вплив років навчання у процесі пошуку роботи зовсім нульовий. Українські роботодавці втратили довіру до вищої освіти і вважають, що ВНЗ України не спроможні надавати запитані кваліфікаційні якості студентам.

Рис. 7. Навики, що впливають на рівень погодинної зарплати працівників, які працюють більше 30 годин на тиждень,%

Джерело: Ukraine STEP Household Survey (2012)

Щоб підвищити якість вищої освіти у сучасних умовах і, найголовніше, допомогти студентам підготуватися до професійного життя за межами університетських аудиторій, треба активно впроваджувати більш практичний, прикладний підхід до освіти. Надання освітніх послуг, заснованих на досвіді та актуальних бізнес-процесах, допоможе викорінити наявні прогалини у продуктивності молодої робочої сили. Побудова і розширення партнерських зв’язків між науковими колами та приватним сектором – невід’ємна частина налагодження цього процесу.

Дедалі більша кількість західних підприємств взяли справу у свої руки, створюючи різнопланові партнерські відносини безпосередньо із закладами вищої освіти задля калібрування очевидного дисбалансу на ринку праці [2].

Найбільш поширені форми колаборації у світовій практиці

Найяскравішим прикладом співпраці бізнесу та університетів є колаборація компанії Siemens з Університетом Лінкольна (Велика Британія) та Трансильванським університетом (Румунія). Задля більш плідної та ефективної взаємодії корпорація розмістила свої штаб-квартири безпосередньо на базі університетських кампусів, що дає змогу пристосовувати студентів до реальних потреб виробництва, залучати експертів компанії до викладацької діяльності, проводити конкурси, обирати стипендіатів, надавати консультаційні послуги, долучатися до спільної роботи з академією у R&D. За ініціативою Siemens магістратуру Університету Лінкольна доповнено новою програмою з відновлюваних джерел енергії (MSc Energy Renewables and Power), а сам університет 2015 року за результатами колаборації визнано компанією Глобальним головним партнером.

Більше прикладів колаборації університетів і бізнесу на міжнародній арені можна знайти у Додатку А. "Світові приклади колаборації університетів і бізнесу"

Досвід колаборації університетів і бізнесу в Україні

Настав саме той момент, коли активна співпраця бізнесу та університетів у розробці навчальних програм і профорієнтування студентів може стати найбільш взаємовигідною: підприємства матимуть змогу «вирощувати» спеціалістів із необхідними професійними навичками, а ВНЗ, замість порожніх, ефемерних обіцянок щодо можливостей подальшого працевлаштування у тій чи іншій галузі, залучатимуть студентів до навчання за оновленими програмами, демонструючи реальні кар’єрні перспективи від бізнес-партнерів.

Поки що українські вищі навчальні заклади неспроможні надавати релевантні та запитані навики, але представники бізнесу все ж не втрачають надію і намагаються встановити професійний зв’язок зі студентами та випускниками. Програми стажування серед соціально відповідальних роботодавців України – найбільш поширений спосіб підготувати студентів до реального робочого ритму (Рис. 12). Утім, задля залучення амбітної й талановитої молоді до робочого процесу компанії не обмежуються лише пропозиціями стажування: на базі освітніх закладів започатковують освітні проекти, створюють лабораторії, проводять конкурси та бізнес-ігри, надають стипендії. Так, наприклад, компанія Samsung Electronics Україна запустила кілька ініціатив для підтримки навчання української молоді: «Samsung назустріч знанням» для учнів і викладачів середніх загальноосвітніх закладів країни; «Samsung Developers’ Academy» – освітній проект, у рамках якого впродовж 2013–2014 рр. було проведено онлайн-конкурс з програмування та комп’ютерного моделювання для студентів старших курсів українських ВНЗ; «Samsung Fresh Graduate Recruitment» – програма з працевлаштування випускників вищих навчальних закладів. Загальні інвестиції компанії в освіту та професійний розвиток випускників на 2012 рік становили 1 200 тис. грн.

Спільні проекти Samsung Electronics Україна з українськими ВНЗ охоплюють категорії комп’ютерних наук, телекомунікацій, математики та фізики. Вони орієнтовані на всебічну підтримку вмінь і компетенцій:

• працевлаштування молодих українських ІТ-спеціалістів;
• реалізація проектів, спрямованих на популяризацію технічних спеціальностей серед молоді та підвищення рівня якості освіти;
• підвищення рівня технічного забезпечення навчальних закладів і ВНЗ України.

Наразі компанія Samsung Electronics Україна активно співпрацює з Харківським національним університетом радіоелектроніки, створюючи спільні наукові та комерційні проекти, розробляючи нові навчальні дисципліни.

Докладніший опис прикладів програм співпраці українських компаній з університетами запропоновано в Додатку Б.

Рис. 12. Напрями співпраці підприємств з українськими ВНЗ

Джерело: Дослідження СКМ

Дослідження Центру «Розвиток КСВ»: «Бренд роботодавця очима студентів: як привабити покоління Y» виділило найбільш активних роботодавців у співпраці зі студентами за тими напрямами та спеціальностями, де можна було визначити явних лідерів. Серед визначених компаній зі студентами плідно працюють call-центри, заклади громадського харчування, торгові продовольчі мережі, виробники косметичної продукції та банки.

Дослідження Центру «Розвиток КСВ»: «Бренд роботодавця очима студентів: як привабити покоління Y» також вказує на пряму залежність рівня привабливості роботодавця від активності співпраці зі студентською аудиторією (Рис. 13).

Загалом рівень співпраці підприємств ключових українських індустрій із закладами вищої освіти у сфері підготовки кадрів залишається стабільно низьким (Рис. 14), що, своєю чергою, негативно впливає на показники діяльності компаній (Рис. 15).

Рис. 13. Показники активності співпраці компаній з університетами у сфері взаємодії зі студентами

Джерело: Дослідження Центру «Розвиток КСВ»: «Бренд роботодавця очима студентів: як привабити покоління Y»

Загалом, попри те, що певні компанії намагаються побудувати діалог з університетами і створити канал постачання запитаних професіональних кадрів для своєї діяльності, рівень активності такої поодинокої співпраці досить низький, бо задіяними є лише близько 30% загального потоку студентів здебільшого з провідних університетів. Решта ж закладів вищої освіти системного діалогу з бізнесом не ведуть і продовжують надавати неякісні послуги і перенасичувати ринок праці незапитаними кадрами. До того ж практику колаборації звужено переважно до більш звичної концепції студентської мобільності, тобто надання студентам можливості стажуватися або короткостроково працювати на базі підприємств. Інші ж ініціативи співпраці, такі як спільні наукові розробки, комерціалізація їх, планування навчального плану, сприяння підприємницьким ініціативам, не поширені, а це, своєю чергою, не дає змоги відтворити повну картину потреб бізнес-середовища.

Рис. 14. Частка фірм чотирьох ключових індустрій, які співпрацюють з освітніми навчальними закладами у сфері підготовки персоналу, %

Джерело: Ukraine STEP Household Survey (2014)

Рис. 15. Частка фірм, функціонування яких зазнає збитків від браку необхідних навиків у працівників, %

Джерело: Ukraine STEP Employer Survey (2014)

Більше прикладів колаборації університетів і бізнесу в Україні можна знайти у Додатку Б. "Програми партнерства університетів і бізнесу в Україні"

Висновки

Побудова оптимальної моделі співпраці бізнесу та університетів в українських реаліях повинна базуватися на засадах, відмінних від закордонних. Автономія західних вишів передбачає меншу залежність від державного впливу з погляду фінансування і напрямів навчальних програм. Щоб залишатися на ринку освітніх послуг і мати добру репутацію, керівництво західних ВНЗ постійно підтримує діалог з представниками бізнесу, реагує на їхні потреби і забезпечує запитаними фахівцями. Ті освітні установи, що досягають успіху на цих теренах, стають більш привабливими і для абітурієнтів, і для роботодавців, а це, своєю чергою, є запорукою фінансової стабільності. Саме тому західні ВНЗ є чільними ініціаторами плідної співпраці з бізнесом.

Українська система вищої освіти досі потерпає від пережитків радянського підходу до управління: університети є заручниками державного замовлення, яке ізолює їх від економічних реалій і щораз більше віддаляє від необхідності контактувати з бізнесом і активно реагувати на зміни в економіці. На виході маємо інертну до змін вищу освіту, що видає на гора абсолютно непідготовлених (і практично, і психологічно) до праці випускників. Поза тим, диплом вишу досі є основною вимогою під час працевлаштування, особливо для юристів, медиків, педагогів, менеджерів, фахівців добувної промисловості (інженерів, керівників підприємств). Для уникнення додаткових витрат, пов’язаних із браком необхідних навиків у працівників, бізнес повинен порушити це «мертве море» вищої освіти й інтенсивно просувати свої ідеї до підготовки кадрів.

Глобальний розрив між реальним сектором економіки та освітньою сферою, невідповідність якості кадрів сучасним потребам ринку праці, відсутність розвитку інноваційної діяльності університетів, своєю чергою, призводять до стагнування національної економіки і підривають позиції України в різних міжнародних рейтингах. Модель партнерства ВНЗ і бізнесу в Україні має включати такі напрями:

Як показало дослідження Світового банку [3], оптимальним віком для виховання найбільш запитаних роботодавцями якостей (навиків роботи в команді, планування, критичного мислення, вирішення проблем, комунікативності тощо) є період до 19-ти років – тобто впродовж студентства. Реформа вищої освіти в Україні – тривалий і трудомісткий процес, а бізнесу треба адаптуватися до змін у реальному часі і просторі. Отримавши доступ до широкої аудиторії університетської молоді, у роботодавця з’являється шанс направити професійний розвиток майбутнього працівника в необхідному напрямі і з більш ефективним розподілом ресурсів.

Примітки

[1] Бондаревська К.В., Фоменко А.О. Актуальні проблеми молодіжної зайнятості в сучасних умовах, Сталий розвиток економіки, 2015 (26).

[2] The Economist Intelligence Unit Report: “Closing the Skills Gap: Companies and Colleges Collaborating for Change”, 2014.

[3] Guerra et al. (2014), Social-Emotional Skills Development across the Life Span: PRACTICE, World Bank.

Про Світові приклади колаборації університетів і бізнесу

Про Програми партнерства університетів і бізнесу в Україні

Валерія Покідіна