Чому при владі опиняються найгірші?

Немає сумнівів у тому, що «фашистська» система Англії чи Сполучених Штатів суттєво відрізнялася б від німецького чи італійського відповідника. Так само безперечним є факт, що якби перехід до неї не супроводжувався насильством, наші лідери виявилися б набагато кращими. Проте це не означає, що, врешті-решт, наша фашистська система сильно відрізнялася б або виявилася б менш нестерпною, аніж її прототипи. Існують вагомі підстави вважати, що тоталітаризм однозначно рано чи пізно породжує всі ті явища, які ми знаємо як найгірші риси тоталітарної системи.

Подібно до того, як політик-демократ, який поклав собі за мету зробити економіку плановою, незабаром постає перед вибором: перейти до диктатури чи відмовитися від своїх планів, так і тоталітарний лідер повинен буде невдовзі переступити через норми моралі або зазнати поразки. Саме тому безпринципні люди мають вищі шанси на успіх у підкоренні вершин суспільства, що тяжіє до тоталітаризму. Той, хто не бачить цього, досі повністю не усвідомив ширину тієї прірви, яка відокремлює тоталітаризм від суто індивідуалістичної Західної цивілізації.

Тоталітарний лідер повинен згуртувати навколо себе тих, хто готовий добровільно підкорятися тій дисципліні, яку силою нав’язують іншим людям. Те, що соціалізм можна втілити в життя тільки методами, які не схвалює більшість соціалістів, – це, звичайно, урок, засвоєний багатьма суспільними реформаторами в минулому. Старі соціалістичні партії стримувалися їхніми демократичними ідеалами; у цих людей не було жорстокості, необхідної для виконання поставленого завдання. Характерно, що і в Німеччині, і в Італії успіху фашизму передувала відмова соціалістичних партій взяти на себе відповідальність за керування країною. Вони абсолютно не хотіли застосовувати методи, які випливали з поставлених ними завдань. Соціалісти все ще сподівалися на диво, внаслідок якого більшість громадян погодяться з їхнім особливим планом організації всього суспільства. Інші вже засвоїли урок, що в плановому суспільстві питання полягає не в узгодженні дій уряду з думкою більшості людей, а лише з представниками найбільш чисельної групи, члени якої готові ефективно й злагоджено діяти в єдиному напрямі.

Існує три основні причини, чому така чисельна група осіб із досить схожими поглядами формується не з кращих, а з гірших елементів будь-якого суспільства.

По-перше, що вищий рівень освіченості та інтелекту людей, то різноманітніші їхні смаки й погляди. Якщо ми хочемо знайти велику кількість людей з однаковими поглядами, нам потрібно спуститися до прошарків суспільства з низьким рівнем моралі та інтелекту, де переважають більш примітивні інстинкти. Проте це не означає, що в більшості людей низькі моральні стандарти; просто найбільшу групу людей зі схожими цінностями становлять люди з низькими стандартами.

По-друге, оскільки ця група недостатньо велика, щоб втілити в життя задуми вождя, він повинен буде збільшити число своїх прихильників, навертаючи більше людей до своєї простої системи цінностей. Йому потрібно заручитися підтримкою покірних і легковірних людей, які не мають власних переконань, проте готові прийняти готову ідеологію, якщо тільки її достатньо часто й гучно їм втлумачувати. Отже, ряди тоталітарної партії поповнять люди з недосконало сформованими та розпливчастими поглядами, які буде легко похитнути. Запал і емоції цих людей пробудити також буде нескладно.

І, по-третє, щоб остаточно згуртувати своїх послідовників, лідеру потрібно апелювати до спільної людської слабкості. Справді, набагато простіше об’єднати людей навколо негативних почуттів – ненависті до ворога, заздрості до багатших, аніж навколо позитивної мети. Відповідно лідери, які прагнуть абсолютної відданості мас, завжди грають на контрасті між «ми» й «вони». Ворог може бути внутрішнім, як-от «євреї» в Німеччині чи «кулаки» в Росії, або зовнішнім. У будь-якому разі цей метод об’єднання людей має велику перевагу, надаючи лідерові більшу свободу дій, аніж усяка програма, спрямована на досягнення позитивної мети.

Просування кар’єрними щаблями в тоталітарній організації чи партії багато в чому залежить від готовності вчиняти аморально. Принцип «мета виправдовує засоби», який в індивідуалістичній етиці прирівнюють до зречення всіх моральних норм, у колективістській етиці неодмінно стає основним правилом. У буквальному сенсі не існує нічого, чого не був би готовий зробити затятий колективіст задля «спільного блага», адже для нього – це єдиний критерій правильності дій.

Щойно ми визнаємо, що людина – лише засіб у справі слугування цілям вищих сутностей, таких як суспільство чи нація, нам уже не уникнути більшості жахіть тоталітаризму. З погляду колективіста, нетерпимість і жорстоке придушення інакомислення, обман і шпигунство, абсолютна неповага до життя й щастя окремої людини суттєво необхідні й неминучі. Дії, які ображають людські почуття й викликають протест, на кшталт розстрілу заручників чи вбивства старих або хворих, розглядають як прості питання доцільності; примусове переселення сотень тисяч людей стає інструментом політики, схваленим усіма, окрім жертв депортації.

Отже, для того, щоб бути корисною в управлінні тоталітарною державою, людина повинна бути готова переступити через усі знані з дитинства моральні норми задля досягнення поставленої перед нею мети. Тоталітарна партія надасть кожному спеціальну можливість проявити безжалісність і безпринципність. Ані в гестапо, ані в адміністрації концтабору, ані в Міністерстві пропаганди, ані в СС чи СА (та їхніх радянських відповідниках) недоречно виявляти найменшу гуманність. Однак саме через подібні організації пролягає шлях до найвищих посад у тоталітарній державі. Як слушно зазначає видатний американський економіст Френк Найт, влада колективістської держави «повинна буде діяти таким чином незалежно від того, хоче вона цього чи ні; ймовірність перебування при владі людей, які не люблять здійснювати та використовувати владу, дорівнює ймовірності того, що надзвичайно чутлива людина працюватиме наглядачем на рабовласницькій плантації».

Ще одна особливість, на яку варто звернути увагу: колективізм означає кінець істини. Для ефективного функціонування тоталітарної системи недостатньо змусити кожного працювати задля цілей, поставлених тими, хто при владі; важливо, щоб люди визнавали ці цілі своїми власними. Це досягається завдяки пропаганді та повному контролю над усіма джерелами інформації.

Найефективніший спосіб змусити людей прийняти ті цінності, яким вони слугують, як єдино правильні – переконати їх у тому, що насправді це ті самі цінності, яких усі дотримувалися, але неправильно досі розуміли або тлумачили. І найефективніший метод досягнення цієї мети – використання старих слів із новим значенням. Деякі з характерних рис тоталітарних режимів складні для розуміння поверхневого спостерігача й водночас властиві всій інтелектуальній атмосфері таких держав: зокрема, це можна сказати про цілковите спотворення мови.

До всього слово «свобода» страждає найбільше. Це слово так само вільно вживають у тоталітарних державах, як і в інших країнах. Проте насправді можна сказати, що порушення свободи, якою ми її знаємо, завжди відбувалося в ім’я якоїсь нової свободи, обіцяної людям. Навіть серед нас є плановики, які обіцяють нам «колективну свободу». Це збиває нас із пантелику, як і будь-що інше, сказане тоталітарними політиками. Адже «колективна свобода» не передбачає свободу громадян. «Колективна свобода» – це необмежена свобода плановика робити із суспільством те, що йому заманеться. Це свобода влади в найвищому її прояві.

Позбавити незалежної думки переважну більшість населення не важко. Однак і та меншість, яка ще зберегла здатність до критики, повинна також мовчати. Публічна критика чи навіть сумніви повинні бути придушені ще в зародку, бо вони зазвичай ослаблюють режим. Сідні та Беатрис Вебб розповідали про становище на кожному російському підприємстві: «Будь-яке публічне вираження сумніву щодо успішності плану під час роботи вважали актом віроломства і навіть зради через можливий вплив на волю й зусилля інших працівників».

Контроль поширюється навіть на те, що, здається, взагалі не має жодного політичного значення. Так, наприклад, теорію відносності було заборонено як «семітський напад на засади християнської і нордичної фізики», а все тому, що її засади «суперечили догмам діалектичного матеріалізму й марксизму». Кожна діяльність повинна бути виправдана свідомою суспільною метою. Спонтанна некерована діяльність небажана, бо вона може призвести до непередбачених планом наслідків.

Це правило поширюється навіть на ігри та дозвілля. Я пропоную читачеві здогадатися, де саме шахістів офіційно закликали «остаточно покінчити з нейтралітетом шахів. Ми повинні раз і назавжди засудити ідею шахів задля шахів».

Мабуть, найтривожнішим фактом є те, що презирство до інтелектуальної свободи існує не тільки в тоталітарній системі, а й всюди, де панує колективістська ідеологія. Найгірше пригноблення було виправдане, якщо його здійснювали в ім’я соціалізму. Нетерпимість до інакомислення відкрито звеличували. Трагедія колективістської думки полягає в тому, що звеличення інтелекту закінчується його знищенням.

Існує один аспект змін у моральних цінностях, зумовлених розвитком колективізму, що дає особливу поживу для роздумів. Саме ті чесноти, якими англосакси справедливо пишалися і завдяки яким досягли успіху, нині дедалі менше шанують у Великій Британії та Сполучених Штатах. Серед цих чеснот: незалежність і впевненість у своїх силах, особиста ініціативність і відповідальність, опора на добровільну діяльність, невтручання у справи сусідів і повага до інших людей, а також виважена підозріливість до сили й влади.

Майже всі традиції й закони, що формували національний характер і моральну атмосферу Англії та Америки, поступово руйнуються поширенням колективізму і його тяжінням до централізації.

Переклад здійснено коштом читачів проекту "Ціна держави".

Попередня частина ... Наступна частина

Уся книга в PDF або ePub

«Шлях до кріпацтва» в малюнках