Планування і верховенство права

Ніщо так виразно не відрізняє вільну країну від самодержавної, як дотримання принципів, відомих як верховенство права. Якщо відкинути подробиці, воно означає, що уряд має діяти в межах заздалегідь встановлених та оголошених правил. Такі правила дозволяють кожному з достатньою впевненістю передбачити, як застосовуватимуться владні повноваження за певних обставин і, виходячи з цього, планувати свої справи. Таким чином, у межах «правил гри» людина може вільно переслідувати власні цілі й бути впевненою, що уряд не стоятиме їй на заваді.

Соціалістичне економічне планування неодмінно передбачає прямо протилежний процес. Органи планування не можуть наперед обмежити себе рамками загальних правил, які запобігають свавіллю.

У плановій економіці уряд має визначити, скільки потрібно виростити свиней, скільки призначити автобусів, які вугільні шахти працюватимуть, якими будуть ціни на взуття. Такі рішення не можна ухвалити заздалегідь і надовго. Вони неминуче залежать від поточних обставин, а під час ухвалення їх потрібно буде узгоджувати інтереси різних осіб і груп.

Врешті-решт, хтось повинен буде вирішувати, чиї інтереси важливіші; ці рішення стануть частиною законодавства. Звідси й відомий факт: що більше планує держава, то важче планування стає для громадянина.

Різниця між двома правовими системами така сама, як різниця між дорожніми знаками й наказами, якою дорогою їхати.

Навіть більше, за централізованого планування уряд не може бути безстороннім. Держава перестає бути частиною допоміжного механізму, покликаного сприяти людям у якнайповнішому розвитку їхньої особистості, а стає установою, яка свідомо визначає конкретні потреби різних людей і дозволяє одним робити те, що іншим заборонено. Вона встановлює правила, наскільки багатими повинні бути одні й що дозволено мати іншим.

Верховенство права, відсутність визначених владою правових привілеїв для окремих людей гарантують рівність перед законом, якої немає в автократії. Важливо, що соціалісти (як і нацисти) завжди протестували проти «суто формального правосуддя», виступали проти закону, який не зважає на рівень добробуту конкретної людини, вимагали «соціалізації законодавства» й критикували незалежність суддів.

У плановому суспільстві право має узаконити свавільні дії влади. Якщо в законі сказано, що владний орган може діяти на власний розсуд, то всі його дії вважаються законними, але це не має нічого спільного з дотриманням верховенства права. Надаючи уряду необмежену владу, можна узаконити найбільше свавілля; таким чином, демократія може породити найгірший деспотизм.

Принцип верховенства права було винайдено лише за ліберальної доби, і він став одним з її найбільших досягнень – законним втіленням свободи. Як висловився Еммануїл Кант, «людина є вільною тоді, коли вона повинна підкорятися не іншій людині, а тільки законам».

Чи є планування «невідворотним»?

Показово, що лише деякі плановики наважуються назвати централізоване планування бажаним. Більшість із них стверджує, що ми змушені вдаватися до нього через непідконтрольні нам обставини.

Найчастіше можна почути, що складність сучасної цивілізації створює нові проблеми, і ми не можемо сподіватися вирішити їх, не вдавшись до централізованого планування. Цей довід спирається на повне нерозуміння того, як працює конкуренція. Саме складність сучасних умов робить конкуренцію єдиним методом, за допомогою якого можна достатньо добре налагодити взаємодію.

Було б зовсім неважко вправно контролювати чи планувати суспільне життя, якби воно було настільки простим, що одна людина чи рада була б у змозі перевірити всі факти. Та оскільки чинники, які варто брати до уваги, стають дедалі численнішими й складнішими, жоден осередок не встигає їх відстежувати. Постійно змінювані умови попиту й пропозиції на сировинних ринках ніколи повністю не відомі й не можуть бути повідомлені достатньо швидко будь-куди.

Лише за умов конкуренції – й за жодного іншого економічного укладу – система цін автоматично відображає всі відповідні дані. Підприємці, спостерігаючи за рухом порівняно небагатьох цін, так само як інженери, які спостерігають лише за кількома циферблатами, можуть скеровувати власну господарську діяльність відповідно до діяльності колег.

Порівняно із цим методом вирішення економічних проблем – шляхом децентралізації та автоматичної координації через систему цін – метод централізованого управління неймовірно неповороткий, примітивний та обмежений у сфері застосування. І не буде перебільшенням сказати, що якби ми покладалися на централізоване планування в питанні розвитку нашої промисловості, вона ніколи не досягла б свого сучасного рівня спеціалізації та гнучкості. Сучасна цивілізація стала можливою саме тому, що її не було створено свідомо. Розподіл праці вийшов за межі того, що могли спланувати люди. Подальше ускладнення економіки не збільшує потреби в централізованому управлінні, а навпаки вимагає ще більше конкуренції та незалежності від свідомого контролю.

Інші стверджують, що технічний прогрес зробив конкуренцію серед постійно зростаючої кількості галузей неможливою, і єдине, що нам залишилося, – це обирати між контролем з боку приватних монополій та урядовим контролем. Утім, виникнення монополій не так обов’язковий наслідок технічного прогресу, як результат політики, здійснюваної в більшості країн.

Найґрунтовніше дослідження цього питання здійснив Тимчасовий національний економічний комітет, який не можна звинуватити в ліберальній упередженості. Комітет дійшов такого висновку:

Більшої ефективності великих підприємств не було виявлено; ті переваги, які мали б знищити конкуренцію, не спостерігаються в багатьох галузях… Ми не можемо погодитися з висновком про те, що переваги великомасштабного виробництва неминуче повинні призвести до знищення конкуренції… Крім того, потрібно зазначити, що у багатьох випадках монополія утворюється через укладення договору, який базується на змові, а також за сприяння державної політики. Конкурентні умови можна відновити тоді, коли ці угоди втрачають чинність, а політичні рішення скасовують.

Кожен, хто спостерігав, як монополісти постійно шукають підтримки в держави, щоб збільшити силу свого контролю, поставить під сумнів неминучість виникнення монополій. Зростанню монополій у Сполучених Штатах сприяв високий рівень протекціонізму. У Німеччині, починаючи з 1878 р., зростанню кількості картелів систематично сприяла спрямована на це політика. Саме тут перший великий експеримент із «наукового планування» і «свідомої організації промисловості» призвів до створення гігантських монополій за підтримки держави. У Німеччині придушення конкуренції було справою цілеспрямованої політики, яку здійснювали задля ідеалу, який зараз ми називаємо плануванням.

Велика небезпека криється в діях двох впливових груп: організованого капіталу та профспілок, які підтримують монополістичну організацію промисловості. Недавнє зростання монополій переважно є результатом цілеспрямованої співпраці організованого капіталу та профспілок, внаслідок чого привілейовані групи працівників отримують частку від монопольного прибутку за рахунок суспільства й, зокрема, тих, хто працює на менш організованому виробництві. Проте немає жодних підстав вважати, що ці явища невідворотні.

Рух у напрямі планування – результат цілеспрямованих дій. Жодні зовнішні потреби не змушують нас до нього.

Переклад здійснено коштом читачів проекту "Ціна держави".

Попередня частина ... Наступна частина

Уся книга в PDF або ePub

«Шлях до кріпацтва» в малюнках