Державний бюджет для «чайників»

Осінь — найгарячіша пора бюджетного процесу. Саме в цей період відбувається складання, розгляд та затвердження Державного бюджету України на наступний рік. Тема бюджету, так чи інакше, згадується повсюди. Щоб не почувати себе «інопланетянином» під час цієї дискусії, пропонуємо Вам прочитати про структуру Державного бюджету. Якщо після цього Вас зацікавлять конкретні цифри, їх можна знайти у розділі «Бюджет України».

Державний бюджет — це план збирання та використання коштів, необхідних для того, щоб органи державної влади могли виконувати покладені на них завдання. Державний бюджет щорічно затверджується законом про Державний бюджет. У разі необхідності протягом року до цього закону можуть вноситися зміни. Закон із внесеними змінами, зокрема, доступний для всіх бажаючих на сайті Верховної Ради.

Усі видатки, які здійснюються з Державного бюджету можна класифікувати за трьома різними ознаками: за функціями; за економічною характеристикою або за одержувачами коштів. Ці три класифікації застосовуються паралельно (для того, щоб зрозуміти, що значить паралельно, уявіть собі якусь групу людей і розділіть людей у цій групі спочатку за віком, потім за статтю і, насамкінець, за національністю).

По-перше, видатки можна класифікувати за функціями органів державної влади, з виконанням яких ці видатки пов'язані. Розрізняють десять основних функцій: загальнодержавні; оборона, громадський порядок, безпека, та судова влада; економічна діяльність, охорона навколишнього природного середовища; житлово-комунальне господарство; охорона здоров’я; духовний та фізичний розвиток; освіта та соціальний захист та соціальне забезпечення.

Водночас, видатки можна поділити і на поточні та капітальні. Поточні видатки спрямовуються на забезпечення поточного функціонування бюджетних установ (напр., оплата праці, канцелярське приладдя, продукти харчування, комунальні послуги тощо), а також здійснення поточних платежів (субсидії підприємствам, пенсії, стипендії, грошова допомога, пільги тощо). Капітальні ж видатки спрямовуються на придбання чи створення речей довгострокового користування (напр., транспортні засоби, приміщення, земля, програмне забезпечення тощо).

Нарешті, видатки можна впорядкувати в залежності від органів державної влади, які одержують кошти (напр., Верховна Рада, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів, Генеральна прокуратура, Міністерство освіти і науки, Центральна виборча комісія, Національна академія наук, Фонд державного майна, Служба безпеки тощо).

На додаток до того, що з Державного бюджету здійснюються видатки, з нього також надаються кредити. Різниця між видатками і кредитами полягає у тому, що останні надаються на умовах повернення під відсотки на певний строк. Такі кредити надаються на пільгових умовах, а отримати їх можуть підприємства (напр., на впровадження енергозберігаючих технологій) та фізичні особи (напр. молоді сім’ї на придбання житла тощо).

Для того, щоб мати можливість здійснювати видатки на надавати кредити, держава мобілізує доходи. Доходи бюджету класифікуються на податкові надходження (податок на додану вартість, податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, акцизний податок плата за користування надрами, ввізне мито тощо); неподаткові надходження (кошти від Національного банку; плата за послуги бюджетних установ тощо); трансферти (кошти, отримані від інших країн, міжнародних організацій та місцевих бюджетів на безоплатній та безповоротній основі) та ін.

Сума видатків та кредитів може дорівнювати сумі доходів або бути більшою (дефіцит) чи меншою (профіцит) за неї. Державний бюджет може бути затверджений з дефіцитом тільки у разі наявності джерел його покриття. Дефіцит може покриватися за рахунок коштів від внутрішніх та зовнішніх запозичень; коштів від приватизації або коштів від депозитів та цінних паперів. Окрім як у гривнях, дефіцит також часто вимірюють у % від ВВП. Європейський Союз рекомендує втримувати дефіцит у рамках 3% від ВВП.



Розсилка: