Скільки місцеві бюджети заробили на землі? Місцеві бюджети

В Україні, як і в переважній більшості країн світу, земля годує людей не лише продукцією рослинництва та тваринництва, але й бюджети територіальних громад, де вона розташована, платою за володіння нею чи користування. До 2015 року плата за землю була загальнодержавним податком, хоча де-факто кошти надходили до місцевих бюджетів. Однак з початком реформи децентралізації її повністю закріплюють за місцевими бюджетами. Плата за землю стає однією із трьох складових податку на майно (дві інші – податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і транспортний податок). При цьому, оподаткувати землю органи місцевого самоврядування (ОМС) повинні в обов’язковому порядку, на відміну від іншого нерухомого майна, податок з якого вони – за рішенням місцевих рад – можуть не справляти.

Плата за землю стягується у двох формах: 1) у формі земельного податку або 2) орендної плати (з ділянок державної і комунальної власності, наданих в оренду).

Повноваження органів місцевого самоврядування в оподаткуванні землі регламентовані/обмежені на рівні держави, проте є доволі широкими. Наприклад, ОМС мають право встановлювати ставки земельного податку, але в межах діапазону, закріпленого на загальнодержавному рівні. А от пільги щодо сплати податку вони можуть запроваджувати понад ті, які надає держава (наприклад, для комунальних підприємств).

Обсяг грошей, якими земля «підгодовує» той, чи інший місцевий бюджет, залежить від кількох складових:

• виду цільового призначення землі (загального користування, сільськогосподарські угіддя, землі під лісами, ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання, чи землі, звільнені від оподаткування (наприклад, землі сільськогосподарських угідь у тимчасовій консервації, землі під дорогами загального користування, релігійними організаціями, кладовищами і т. п.);

• категорії власника чи землекористувача та її права на пільгу (наприклад, звільнені від сплати податку (в межах певних площ) фізособи (пенсіонери, інваліди І і ІІ груп, багатодітні та ін.), юридичні особи (дитсадки та школи, державні та комунальні дитячі санаторно-курортні заклади та ін.));

• наявності чи відсутності нормативної грошової оцінки землі (НГО) (з урахуванням коефіцієнта індексації), яка є базою справляння податку (за її відсутності за одиницю беруть нормативну грошову оцінку одиниці площі ріллі по області). НГО за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування здійснюють юридичні особи, які є розробниками документації із землеустрою, не рідше, ніж раз в 5-7 років;

• ставки податку, яка залежить від виду цільового призначення землі та НГО.

Підставою для оподаткування землі є дані Державного земельного кадастру, який містить інформацію про розташування ділянки, її межі, площу, цільове призначення та нормативну грошову оцінку.

У 2018 році органи місцевого самоврядування нагромадили 27.3 млрд. грн від плати за землю (на 3.5% більше, ніж у 2017 році). У структурі податкових надходжень місцевих бюджетів частка плати за землю перевищила 11.7%, основна частина з яких припала на орендну плату з переданих в оренду державних та комунальних земель. Її частка в загальній сумі плати за землю в останні 3 роки коливалась в межах 63-65%. Це є результатом того, що для розмір орендної плати хоч і обмежений на рівні держави граничними ставками, проте його верхня межа – вища, ніж для земельного податку.

В перспективі можна очікувати зростання доходів місцевих бюджетів від оподаткування землі, за умови збільшення кількості земель, де буде проведено їх грошову оцінку. Щоправда, на значне збільшення очікувати, скоріш за все, не доведеться, оскільки індекс споживчих цін за 2017-2023 роки, який використовують для визначення коефіцієнта індексації НГО, застосовуватиметься зі значенням 100% (а не реальний). Тобто де-факто індексацію не проводитимуть.