Чи може планування позбавити клопотів?

Більшість плановиків, які серйозно поставилися до практичних аспектів свого завдання, майже не сумніваються в тому, що планова економіка має функціонувати за диктаторського режиму, а складною системою взаємопов’язаних видів діяльності повинен керувати штат експертів; водночас вождь, рішення якого не будуть обмежені жодними демократичними процедурами, матиме абсолютну владу. Щоб хоч якось нас розрадити, плановики запевняють, що ця авторитарна влада поширюватиметься «тільки» на економічні питання. Зазвичай нам пропонують пожертвувати свободою в менш важливих сферах нашого життя задля здобуття свободи в найважливіших його аспектах. На цій підставі ті, хто не поділяє ідею політичної диктатури, часто вимагають диктатури в економічній сфері.

Такі доводи часто апелюють до наших кращих поривів. Якщо планування справді позбавить нас менш важливих турбот і звільнить час для високих думок, то хто недооцінить такий ідеал?

На жаль, суто економічні цілі не можуть бути відокремлені від інших цілей нашого життя. Те, що ми помилково називаємо «економічним мотивом», є лише бажанням задовольнити загальнолюдські потреби. Якщо ми прагнемо грошей, то це тому, що вони дають нам найширший вибір для насолодження плодами наших зусиль – ми можемо витрачати зароблені гроші, як заманеться.

Оскільки через недостатність наших доходів ми відчуваємо обмеження, які накладає на нас наша відносна бідність, багато хто з нас почав ненавидіти гроші як символ цих обмежень. Насправді ж гроші є одним із найбільших інструментів свободи, які людина коли-небудь винаходила. Саме вони в сучасному суспільстві відкривають навіть біднякам ширший вибір, аніж той, що був доступний заможним кілька поколінь тому.

Ми зможемо краще зрозуміти значення грошей, якщо уявимо світ, в якому, як пропонує багато соціалістів, «матеріальний мотив» був великою мірою витіснений «нематеріальними стимулами». Якби всі нагороди були запропоновані нам не в грошовому еквіваленті, а у вигляді публічних відзнак чи привілеїв, владних посад, які б давали змогу керувати іншими людьми, поліпшення житлових умов або кращого харчування, можливості подорожувати або отримати якісну освіту, то це лише означало б, що у нас більше не буде права вибору, а той, хто призначатиме нагороди, визначатиме не тільки їхній розмір, а й контролюватиме те, як ми будемо насолоджуватися цими привілеями.

Так звана економічна свобода, яку плановики обіцяють нам, якраз і означає те, що нас звільнять від необхідності вирішувати наші власні економічні проблеми, і болісний вибір, часто передбачений цією необхідністю, теж буде зроблено за нас. Економічне планування контролюватиме майже все наше життя, оскільки за сучасних умов ми майже в усьому залежатимемо від можливостей, які нам забезпечуватимуть плановики. Навряд чи в нашому житті, починаючи від наших базових потреб і виду діяльності до дозвілля і наших стосунків з рідними та друзями, знайдеться аспект, над яким би плановики не здійснювали «свідомий контроль».

Якби споживач був номінально вільним витрачати свої доходи так, як він хоче, влада плановиків над нашим особистим життям навряд чи стала б меншою, оскільки держава контролювала б виробництво. Наша свобода вибору в суспільстві з конкурентною економікою спирається на той факт, що коли одна людина відмовляється задовольнити наші бажання, ми завжди можемо звернутися до іншої. Проте в ситуації з монополістом ми перебуваємо у цілковитій залежності від його волі. Таким чином, владний орган, який управлятиме всією економічною системою, буде наймогутнішим з усіх можливих монополістів.

Цей орган матиме владні повноваження вирішувати, що ми зможемо отримати й на яких умовах. Він не лише вирішуватиме, які товари та послуги й у якій кількості будуть нам доступні, а й розподілятиме блага між реґіонами країни та групами людей і, якщо захоче, зможе на власний розсуд дискримінувати людей до будь-якої міри. Отже, тепер не ми самі, а хтось інший визначатиме те, що нам повинно подобатися чи не подобатися й у результаті – те, що ми отримуватимемо.

Воля влади буде формувати й «спрямовувати» нас у виборі професії навіть більше, аніж це роблять підприємства-виробники. Для більшості з нас час, який ми проводимо на роботі, є вагомою частиною всього нашого життя, і саме робота зазвичай визначає, де і серед яких людей ми живемо. Отже, для нашого особистого щастя деяка свобода у виборі виду діяльності є, ймовірно, важливішою за свободу витрачати зароблені гроші у вільний від роботи час.

Однак навіть у найкращому зі світів ця свобода буде обмежена. Мало хто з людей може абсолютно вільно обирати професію. Проте важливим є те, що у нас є хоч якийсь вибір, ми не повністю прив’язані до роботи, яку для нас обрали, і коли одна професія стає нестерпною або ми знайшли своє покликання в іншій професії, завжди є спосіб, навіть пожертвувавши чимось, досягти своєї мети. Ніщо не робить умови існування настільки нестерпними, як усвідомлення того, що жодні наші зусилля не зможуть змінити становища. Можливо, бути лише «гвинтиком» у суспільній машині – не найкраща доля, проте безмежно гіршим є становище, коли ми не можемо звільнитися, оскільки змушені працювати на роботі й під керівництвом людей, обраних за нас.

У сучасному світі можна багато що зробити для поліпшення наших можливостей вибору. Проте «планування», безсумнівно, простує в протилежному напрямку. Плановики мають контролювати або можливість громадян займатися різними видами роботи, або умови оплати праці, або і те й інше. Майже в усіх відомих досі випадках, коли плановики приходили до влади, серед перших заходів, до яких вони вдавалися, було запровадження подібного контролю й обмежень.

У конкурентному суспільстві більшість речей мають ціну. Досить часто ця ціна нещадно висока. Отже, щоб щось отримати, ми повинні чимось пожертвувати. Однак альтернативою цьому є зовсім не свобода вибору, а накази та заборони, яких потрібно дотримуватися.

Зовсім не дивно, що люди бажають, щоб хтось звільнив їх від необхідності болісного вибору, який вимагають робити реалії нашого життя. Проте мало хто з нас хоче бути позбавлений цієї необхідності, віддавши іншим власну свободу вибору. Люди просто хочуть, щоб взагалі не потрібно було робити вибір. Вони охоче вірять у те, що робити вибір насправді не потрібно і необхідність вибору переважно нав’язана їм конкретною економічною системою, за якої ми живемо. Отже, насправді те, чим вони обурюються, – це наявність економічних проблем.

Формуванню бажаної, але оманливої ілюзії того, що економічних проблем уже насправді немає, сприяло твердження, що планова економіка вироблятиме суттєво більшу кількість продукції, аніж ринкова. Проте поступово дедалі більше дослідників цього питання відмовляються від такого твердження. Нині досить велика кількість економістів, які поділяють соціалістичні погляди, задовольняються надією, що суспільство з плановою економікою зрівняється в продуктивності із суспільством з ринковою економікою. Вони виступають за плановість в економіці тому, що це дасть нам змогу забезпечити більш справедливий розподіл багатств. Безперечно, якщо ми хочемо заздалегідь вирішити, що кому належатиме, ми повинні перейти до планової економіки.

Однак лишається запитання: чи та ціна, яку ми повинні будемо заплатити за реалізацію чийогось ідеалу справедливості, не спричинить ще більше невдоволення та утиски, аніж коли-небудь спричиняло найгрубіше зловживання за ринкової економіки? Бо коли уряд бере на себе зобов’язання розподіляти багатства, якими принципами він буде або повинен буде керуватися? Чи є чіткі відповіді на численні запитання, які виникатимуть, у зв’язку з тим, що певним людям надаватимуть перевагу?

Тільки дотримання одного загального принципу, одного простого правила дало б відповідь на всі запитання. Цей принцип – абсолютна рівність усіх людей. Якби дотримання цього принципу стало нашою метою, то це принаймні дало б нам найменше уявлення про сутність справедливого розподілу благ. Проте люди взагалі не розглядають просту рівність такого ґатунку як бажану, а соціалізм замість повної рівності обіцяє лише «більшу рівність».

Ця формула по суті не дає відповіді на жодне запитання. Вона не звільняє нас від необхідності вирішувати в кожному конкретному випадку, хто з людей або спільнот повинен бути удостоєний тих чи інших благ і жодним чином не допомагає прийняти це рішення. По суті все, що пропонують нам соціалісти, – це відібрати у багатих стільки, скільки зможемо. А коли мова заходить про розподіл трофеїв, відібраних у багатих, виникає та сама проблема, ніби формули «більшої рівності» взагалі ніколи не існувало.

Часто кажуть, що політична свобода не має сенсу без економічної свободи. Це так і є, але лише коли в цю фразу вкладають зовсім інший зміст, аніж те, як розуміють її плановики. Економічна свобода, яка є передумовою будь-якої іншої свободи, не може бути свободою від фінансових турбот, яку нам обіцяють соціалісти і яка може бути досягнута лише позбавленням нас можливості вибирати. Насправді економічна свобода – це свобода економічної діяльності та право вибору, коли людина бере на себе ризики та відповідальність за свої рішення.

Переклад здійснено коштом читачів проекту "Ціна держави".

Попередня частина ... Наступна частина

Уся книга в PDF або ePub

«Шлях до кріпацтва» в малюнках